Потім, свято матиме чисто інтимний характер і відбуватиметься в залі біля цісарської спальні, яка буде освітлена білими свічками, бо, як відомо, при цісарському дворі не люблять електричних лампочок через можливе коротке замикання. Воно нашого старенького монарха дуже лякає. О шостій годині вечора почнеться свято на честь і славу нашого батальйону. На цю пору приведуть онуків його величності до зали, яка, власне, належить до покоїв небіжки імператриці.
Тепер питання, хто буде присутній, крім цісарської сім'ї. Там мусить бути й буде присутній генерал-ад'ютант імператора граф Паар. А що на таких родинних і
інтимних бенкетах часом комусь робиться погано, — я не хочу цим сказати, що граф Паар блюватиме з перепою, — бажано, щоб там був присутній лейб-лікар, придворний радник доктор Керцель. Заради порядку, щоб чого доброго придворні лакеї не дозволили собі якихось непристойних витівок по відношенню до придворних дам, присутніх на бенкеті, з'явиться обер-гофмейстер барон Ледерер, камергер граф Белегарде і старша фрейліна графиня Бомбелль, яка грає між придворними дамами ту ж саму роль, що і "мадам" в борделі "У Шугів". Коли зійдеться високодостойне панство, про це повідомлять імператора, а він з'явиться в супроводі своїх онуків, сяде за стіл і виголосить тост на честь нашого маршбатальйону. Після нього візьме слово ерцгерцоґиня Марія-Валерія і з особливою вдячністю згадає насамперед про вас, пане фельдфебелю. Звичайно, згідно з моїми записами, наш батальйон зазнає важких, болючих втрат, бо батальйон без загиблих у бою — це не батальйон. Треба буде ще підготувати нову статтю про наших загиблих. Історію батальйону не можна складати лише на основі сухих фактів про перемоги, яких я вже наперед накреслив понад сорок дві. Ви, наприклад, пане Ванеку, поляжете біля невеликої річки, а ось Балоун, який так дивно на нас витріщає очі, загине зовсім іншою смертю, не від кулі, не від шрапнелі, не від гранати. На нього з ворожого літака накинуть лассо і задушать саме в ту хвилину, коли він жертиме обід свого обер-лейтенанта Лукаша.
Балоун відступив, розпачливо змахнув руками і пригнічено докинув:
— А що ж я вдію, коли я вже такий народився. Коли я ще був на військовій службі, то тричі приходив по обід до кухні, аж поки мене не замкнули. Якось я тричі підряд дістав реберце, а потім через нього відсидів цілий місяць. Дійся воля божа!
— Не бійтеся, Балоуне, — потішав його однорічник. — В історії батальйону не буде згадки про те, що ви загинули по дорозі з офіцерської кухні до окопів саме в ту мить, як допалися до чужого обіду. Ви ввійдете в історію разом з усіма солдатами нашого батальйону, що загинули за славу нашої монархії, як, наприклад, фельдфебель-рахівник Ванек.
— А яку смерть ви мені призначаєте, Мареку?
— Не дуже поспішайте, пане фельдфебелю. Так швидко це не робиться.
Однорічник замислився:
— Ви з Кралуп, коли не помиляюся? Отже, пишіть додому до Кралуп, що ви зникнете безвісти, але пишіть якось так, обережно. Чи, може, ви бажаєте бути тяжкопораненим і лежати за дротяними загорожами? Уявіть собі, лежите ви гарненько з переламаною ногою цілий день. Вночі ворог прожектором освітлює наші позиції і помічає вас; гадаючи, що ви розвідник, починає гатити по вас гранатами та шрапнеллю. Ви зробили величезну послугу нашому війську, бо ворог витратив на вас одного стільки боєприпасів, що їх вистачило б на цілий батальйон. І після всіх тих вибухів тлінні останки ваші вільно пливуть над землею, розрізаючи своїм обертальним рухом повітря. Вони співають пісню великої перемоги. Коротше, кожен свого дочекається і кожен з нашого батальйону відзначиться, так що славні
сторінки нашої історії будуть насичені перемогами. Хоч я б і не хотів перебирати міру, але нема іншої ради. Все це треба зробити сумлінно і заздалегідь, щоб і по нас залишилася якась пам'ятка. Бо десь так у вересні з нашого батальйону не залишиться вже нічого, крім славних сторінок історії. Вони промовлятимуть до серця всіх австрійців і незаперечно доведуть, що всі ті, хто вже не побачить свого дому, боролися відважно, як леви. І знаєте, пане Ванеку, я вже склав кінець цього некролога. "Честь і слава полеглим у бою! Їхня любов до монархії — найсвятіша любов, бо вона завершилася смертю. Хай кожен вимовляє їхні імена, як, наприклад, ім'я Ванек, з пошаною. А ті, що найболючіше відчули втрату батьків родини, хай з гордістю витруть сльози, бо полеглі в бою були герої нашого батальйону".
Телефоніст Ходоунський і кухар Юрайда з великою цікавістю прислухалися до промови однорічника про майбутню історію батальйону.
— Підійдіть, будь ласка, ближче, панове, — сказав однорічник, перегортаючи свої записи. — Ось сторінка п'ятнадцята: "Телефоніст Ходоунський поліг третього вересня водночас з батальйонним кухарем Юрайдою". Слухайте далі: "Безпрецедентне геройство. Перший — . беззмінно сидячи три дні й три ночі біля апарата, ризикуючи життям, рятує телефонний дріт у своєму бліндажі. Другий, помітивши, що загрожує смертельна небезпека, бо ворог намагається обійти нас усіх з флангу, кидається з казанком гарячої юшки на ворога і сіє жах у його ошпарених рядах.
Смерть обох прекрасна. Першого розірвала міна, другий задушився від отруйних газів, які йому підсунули під ніс, коли герой уже не мав чим боронитися. Обидва гинуть з вигуками: "Es lebe unser Batalionskommandant!" 1 Головному командуванню не залишається нічого іншого, як щодня у формі наказу виносити нам подяку, щоб і інші частини нашої армії знали про відвагу нашого батальйону і брали з нас приклад. Можу вам прочитати витяг з наказу по армії, який буде зачитаний по всіх частинах. Він дуже подібний до наказу ерцгерцоґа Карла, коли той із своїм військом у році тисяча вісімсот п'ятому стояв перед Падуєю, де другого ж дня йому добре натерли морду. Отже, слухайте, що будуть читати про наш батальйон як про геройську частину — приклад і зразок для всіх військ: "Я вірю, що вся армія наслідуватиме взірець героїзму вищезазначеного батальйону і, зокрема, засвоїть його відвагу і віру в свої сили, його непохитність у час небезпеки, його надзвичайне геройство, любов і довіру до своїх командирів, одне слово, всі чесноти, якими відзначився цей батальйон і які ведуть його до гідних подиву подвигів на благо і перемогу нашої імперії. Хай же всі наслідують його приклад!"
1 Хай живе наш батальйонний командир! (Нім.)
З кутка, де лежав Швейк, почулося голосне позіхання, а потім Швейк заговорив уві сні:
— Ваша правда, пані Мюллерова: бувають люди подібні одне до одного. В Кралупах ставив артезіанські криниці такий собі пан Ярош. Він і годинникар Лейганц із Пардубиць були подібні між собою, як дві краплі води, і знову-таки той Лейганц був викапаний Піскор із Їчина, а всі троє були подібні до невідомого самогубця, якого знайшли повішеним і зовсім уже зотлілим в одному ставку біля їндржихового Градця, просто біля залізниці, де він, мабуть, кинувся під поїзд. — Знову
солодке позіхання, і всі почули далі: — Усім іншим присудили заплатити великий штраф, а завтра, пані Мюллерова, зваріть мені локшини. — Швейк перевернувся на другий бік і захропів, а між кухарем-окультистом Юрайдою і однорічником почалися дебати про вгадування майбутнього.
Окультист Юрайда вважав, що хоч на перший погляд здається і дурницею писати жартома про те, що скоїться в майбутньому, але нема сумніву, що така забава дуже часто вміщає в собі пророчі факти, коли душевний зір людини під впливом таємничих сил проникає крізь заслону невідомого майбутнього. Від тієї хвилини з язика Юрайди не сходили ці "заслони". У кожному другому реченні він згадував цю заслону майбутнього, аж поки нарешті не переключився на регенерацію, тобто на відновлювання людського тіла, приплів до цього здатність інфузорій відроджуватися і скінчив заявою, що кожен може відірвати ящірці хвіст і той у неї знову відросте.
Телефоніст Ходоунський до цього додав, що було б не життя, а мед, коли б людина мала ті самі властивості, що і ящірка. Ось, наприклад, на війні: відірве, скажімо, комусь голову або іншу частину тіла. Військове відомство дуже б радо вітало це, тоді в армії не було б зовсім інвалідів. Один такий австрійський вояк, у якого безперервно відростали б ноги, руки, був би, напевно, цінніший за цілу бригаду.
Однорічник заявив, що на сьогодні, завдяки дуже розвиненій воєнній техніці, з великим успіхом можна було б розкраяти ворога хоч би й на три поперечні частини.
Існує закон відновлення окремих частин тіла деяких інфузорій. Кожний відділений шматочок відновлюється і виростає в самостійний організм. В аналогічному випадку після кожної битви австрійське військо, яке брало участь у бою, збільшувалося б утричі, вдесятеро, з кожної ноги розвивався б новий, свіжий піхотинець.
— Якби вас оце почув Швейк, — зауважив фельдфебель-рахівник Ванек, — він одразу ж навів би який-небудь приклад.
Швейк негайно зреаґував на своє ім'я і промимрив:
— Hier! 1 — Та, виявивши таким способом свою військову дисциплінованість, він одразу ж захріп знову.
1 Тут! (Нім.)
В прочинених дверях вагона з'явилася голова поручника Дуба.
— Швейк тут? — спитав.
— Спить, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — відповів однорічник.
— Якщо я питаю Швейка, ви, однорічнику, повинні зараз же скочити й покликати його.
— Не можна, пане лейтенанте, він спить.
— То збудіть його! Я дивуюся, однорічнику, як це вам одразу ж не спало на думку. Ви повинні проявляти більше послужливості перед своїми начальниками. Ви мене ще не знаєте, але ви мене ще взнаєте.
Однорічник почав будити Швейка.
— Швейку, горить, уставай!
— Коли горіли Одколкові млини, — забурмотів Швейк, перекидаючись на другий бік, — приїхали пожежники аж з Височан...
— Як зволите бачити, — сказав спокійно однорічник поручникові Дубові, — я його буджу, але нічого не виходить.
Поручник Дуб розлютився:
— Як ваше прізвище, однорічнику?
— Марек.
— Ага, так це ви той однорічник Марек, що не вилазив з арешту, чи не так?
— Справді, пане лейтенанте, я, так би мовити, пройшов однорічний курс у криміналі і був реабілітований, а саме: після звільнення з дивізійного суду, де виявилася моя невинність, мене призначено батальйонним історіографом і мені залишили звання однорічника.
— Довго ви ним не будете, — сатанів поручник Дуб, увесь червоний як варений рак.