Не знайшовши вас удома, я приїхав сюди.
"Прокляті нишпорки! – подумав Уейд. – Не можна навіть висякатися, щоб вони не дізналися про це".
– Отже, що вам треба? – спитав Уейд, сердито дивлячись на інспектора.
– Ваш автомобіль викрадено.
Кров вдарила в голову Уейда. Він відчув таку злість, що ледве не схопив бідолаху за горло і не вижбурнув його з вікна.
– Так ви явилися сюди і розбудили мене тільки для того, щоб повідомити мені цю новину, – заволав Сем. – Прокляття! Я поскаржуся на вас за це! Я... Я...
– Машина знайдена розбитою на дорозі в Бьєн Хоа, – спокійно відповів інспектор.
– Моя машина? – Сем втупився на інспектора. Його лють звітрилася, як повітря з проколотого балона. – Розбита?
– На жаль, так, – підтвердив інспектор, не зводячи з Сема своїх чорних невиразних очей.
"Проклятий Джефф! – подумав Уейд. – Поламав мою машину! Треба було мати в голові діру, щоб позичити йому машину".
– Ви помилилися, – сказав він сердито, – машина не була викрадена. Я позичив її моєму приятелю. Де вона зараз? Я заберу її сьогодні. – Несподівана гадка раптом пронизала його, змусила заціпеніти від переляку. – Хто-небудь постраждав?
– В машині нікого не було, – відповів інспектор. – Вона була кинута на дорозі.
"Ну, що ж, так мені й треба! – новий напад люті охопив Уейда. – Цей сукин син розбив мою машину і спокійно пішов. Він навіть не знайшов потрібним подзвонити мені!"
– Кому ви позичили машину, містер Уейд?
Сем спохмурнів.
– Вас це не стосується. Кому хочу, тому я і даю свою машину.
– Сталася велика аварія, і про неї не було повідомлено. Це серйозне порушення, містер Уейд.
"Дійсно, – подумав Уейд, – всі члени дипломатичного корпусу неодноразово попереджувались, що всілякі інциденти у вуличному русі, якщо про них не було заявлено, розглядаються як серйозні злочини".
Новий напад люті охопив Сема. "Біс би побрав цього покидька! – думав він. – Розбив мою машину і змився. Щоб у нього відвалилися вуха".
– Я позичив її Стіву Джеффу. – І він протягнув його адресу.
– Дякую вам, містер Уейд, – сказав інспектор і записав адресу. – Прикро, що змушений був потривожити вас. Можливо, доведеться вас знову потурбувати. Можу я подзвонити в посольство?
– Звичайно, – пробурчав Уейд, – але не раніше половини одинадцятої, і постарайтеся не вмішувати мене в цю історію. Я просто позичив мою машину. І якщо Джефф скоїв аварію, ви не повинні звинувачувати мене в цьому.
– Можна запитати, чому ви позичили йому свою машину, містер Уейд?
– Тому, що його машина зламалася, а він мусив їхати в аеропорт.
Чорні очі інспектора уважно, злегка поблискуючи, поглянули на Сема.
– В аеропорт? Ви певні в цьому, містер Уейд?
– Так, принаймні, він сказав мені.
– Аварія сталася на дорозі Бьєн Хоа. Як ви знаєте, це цілком в іншому напрямку від аеропорта.
– Я говорю тільки те, що він сказав мені, – з роздратуванням зауважив Уейд.
– Був з ним хто-небудь?
Уейд не сумнівався, що сайгонській поліції зовсім не обов'язково знати, була з Джеффом жінка чи ні. Будь він проклятий, якщо сповістить їм що-небудь, що не має відношення до аварії.
– Наскільки мені відомо, машина була заповнена китайськими кулі.
Знову зблиснули маленькі чорні очиці.
– З ним дійсно були кулі, містер Уейд?
– Не знаю, хто з ним був! Трясця !
– Однак, все-таки з ним був хтось?
– Кажу вам, не знаю! Досить! Я хочу спати!
Інспектор поклонився.
– Розумію. Жаль, що змушений був вас потурбувати. Зустрінемося пізніше. Дякую вам за допомогу. – Повернувшись, він вийшов з кімнати.
Коли Сем почув, як закрилися двері, він зітхнув з полегшенням. В дверях спальні він побачив Енн Фай Во, що дивилася на нього з ненавистю.
– Ти привів у мій дім поліцію! – злостиво сказала вона. – Ти ніколи не прийдеш сюди знову! Вимітайся!
– Хто захоче знову прийти сюди? – гаркнув Уейд. – Кому ти потрібна?
Щосили заволавши, вона звалила на його голову потік французьких і китайських лайок. Але Сем був надто сердитий, щоб звертати на це увагу. Насилу відтіснивши її від дверей, він протиснувся до спальні, схопив піджак і, підганяючий її криками, вискочив з квартири.
На вулиці він згадав, що додому йому доведеться повертатися пішки. Коли, врешті, він доплівся додому, то виявив, що Енн Фай Во вкрала з його портмоне всі гроші.
Це була справді пекельна ніч.
2
Поліцейська машина загальмувала біля дому Джеффа і з неї вийшов інспектор Нгок Лін. Він наказав одягненому в поліційну форму шоферу лишатися на місці, а сам направився до парадних дверей.
Він не розраховував знайти тут Джеффа. У нього вже склалося враження про те, що сталося з водієм розбитого "крайслера", але слід було перевірити свої припущення.
Про напад на поліцейський пост стало відомо через п'ятнадцять хвилин після того, як Джефф і Нхан поїхали звідти.
Почувши віддалені вибухи, двоє поліцейських, патрулювавших дорогу, швидко поїхали до посту. Телефонний зв'язок не був пошкоджений, і не пройшло двадцяти хвилин, як група поліцейських на чолі з інспектором Нгок Ліном прибула до місця події. Вони виявили типову картину партизанського нападу, незвичним було те, що, відступаючи, партизани не віднесли з собою убитих товаришів.
Розбитий "крайслер" спантеличив інспектора. Проте, довідавшись, що Уейд позичив Джеффу машину, він прийшов до висновку, що останній був або вбитий, або викрадений.
Він натиснув кнопку дверного дзвінка, тиша за дверима не здивувала його. Він хотів було піти, та побачив ковилявшого до нього з кухні Донг Хама.
Розповідь старого була уважно вислухана інспектором.
– А містер Джефф? Він поїхав? – запитав поліцейський.
– Він взяв автомобіль і поїхав о шостій годині., – відповів Донг Хам. Його зморшкувате обличчя було стривожене.
Інспектор розмірковував сприводу почутої історії. і не міг зрозуміти, що б це все означало.
– У тебе є ключ від дому? – нарешті, запитав він.
Донг Хам протягнув йому ключ.
– Ти не заходиш туди?
– Ні. Я кухар. В домі мені нічого робити.
Інспектор не знав, як йому поступити. Обшук арендованої американцем квартири міг викликати дипломатичні ускладнення, але після того, що він почув, він вважав необхідним з'ясувати, знаходиться слуга в домі чи ні.
Він звелів Донг Хаму лишатися на місці, обійшов навколо дому, відімкнув задні двері і опинився на кухні..
Біля стіни стояла драбина. Інспектор пройшов у вітальндю і оглянув її. Все, здавалось, було в порядку, якщо не зважати на розбиту склянку і вологої, видно від віскі, плями на підлозі.
Він вийшов у передпокій, відкрив передні двері і покликав Донг Хама.
– Ти коли-небудь раніше заходив до кімнат? – запитав інспектор.
Донг Хам відповів, що заходив два рази, коли допомагав Хоуму пересувати меблі.
– Увійди і скажеш мені, якщо побачиш якісь зміни.
Донг Хам зайшов до вітальні, роззирнувся. Одразу ж вказав на картину, що висіла на стіні і сказав, що раніше не бачив її.
Інспектор оглянув картину, яка до цього часу не привернула його уваги. Тепер зрозуміло, чому Хоума послали за драбиною і молотком. Розв'язавши цю нескладну проблему і не надавши їй особливого значення, інспектор продовжував оглядати дім. Він відкрив шафи на кухні і у вітальні, не знайшовши в них нічого цікавого, піднявся по сходах, лишивши в передпокої Донг Хама.
Швидкий погляд у ванну кімнату переконав його, що там все як слід. І він направився до спальні. Двері були зачинені. Це здивувало інспектора. "Дивно, – подумав він насупившись, – що спальня зачинена". Він посіпав двері, прислухався, нічого не почув. Потім тихо підійшов до поручнів і поглянув униз, щоб впевнитися, що Донг Хам все ще знаходиться у передпокої. Побачивши його, він дістав з кишені відмичку і відкрив двері спальні.
На відміну від задушливого коридора, в спальні було настільки прохолодно, що він злегка зіщулився. Він зиркнув на велику шафу для одягу, і його чорні очі зблиснули. Дверця була зачинена. З допомогою відмички він відчинив її.
Очікуючий у передпокої Донг Хам нервово почісував затверділий на руці мозоль. Він чув, як інспектор піднімався по сходах. Старий дуже хвилювався. Він був цілком певен, що з Хоумом, котрого він любив, сталося якесь нещастя.
Минуло добрих півгодини, перш ніж інспектор Нгок Лін зійшов у коридор. Ледве стримуючи хвилювання дивився на нього Донг Хам, але темне байдуже лице нічого не говорило сторонньому.
– Я скоро повернуся, – мовив інспектор. – Тим часом ніхто, в тому числі і ти не маєш входити в дім. Зрозуміло?
Донг Хам кивнув. Він був надто наляканий, щоб ставити терзавші його запитання.
Інспектор жестом наказав йому вийти, вийшов слідом за ним, зачинив двері. Він покликав шофера, котрий вискочив з машини і підбіг до нього.
– Ти залишишся тут і будеш дивитися, щоб ніхто не зайшов до будинку, – наказав інспектор. – Тебе ніхто не має бачити, за винятком, звісно, того випадку, якщо тобі доведеться комусь завадити увійти в дім. Я повернуся через дві чи три години.
Вислухавши ці настанови, водій підозріло поглянув на Донг Хама, котрий заклопотано і здивовано дивився на нього. Інспектор тим часом сів у машину і швидко поїхав.
3
Начальник служби безпеки полковник Он Дін Кхак сидів у масивному, з високою спинкою, прикрашеному різьбою кріслі, і часто дихав широко розставленими ніздрями.
Це був міцно скроєний чолов'яга з великою лисою головою, вузькими жорстокими очима, товстими губами і великими відстаючими вухами. Характер мав настільки ж мерзенний, наскільки була неприваблива його зовнішність.
Вже шість років він залізною рукою правив службою безпеки. Проте існували ( і він знав про це) деякі мілкі політикани, що намагалися відчепитися від нього.
Вони доводили, що тепер його діяльність вже не відповідає новим задачам. Він був потрібен, допоки режим ще недостатньо зміцнів. А тепер його варварські методи і грубість характеру могли тільки завдати шкоди гідності уряду в очах громадськості. Чим скоріше він піде і буде знайдений придатніший чоловік, тим буде краще. Його противники набували все більшої сили. Всім були відомі незвичні смаки і порочні забаганки полковника Кхака. Понад усе на світі він боявся відставки. Відсторонення його від влади означало для нього втрату колосальних доходів, які він вимагав у тисяч селян і китайських кулі, які мали підстави боятися поліції.