На Йосиповому будинку раптом з'явилась чимала вивіска, на якій золотими літерами було написано:
"ГЛАВНАЯ КОНТОРА КАМЕННОУГОЛЬНОГО ТОВАРИЩЕСТВА ЗЕМЕЛЯ, ФАЙФЕРМАНА И М".
У цій конторі завжди сиділи троє бухгалтерів, двоє діловодів, секретар та касир, і вони з дев'ятої години ранку до п'ятої години дня різались у преферанс, а Земель та Файферман з компаньйонами стовбичили в Петербурзі — невідомо якого дідька! Ревекка сиділа собі вдома, в чудовій квартирі, і майже щовечора сюди приходили молодики з вершків тутешнього товариства позмагатися за зеленим столом.
Так проминули три роки: три гарні, спокійні роки для Земелевих бухгалтерів та діловодів, три веселі роки для Ревекки та її знайомих і три прикрі роки для нещасного Йосипа Земеля, бо він, бідолаха, втратив увесь свій капітал та ще й судився з компаньйоном, отим Файферманом, котрий своїми операціями з кам'яним вугіллям таки висвистів 1 усі гроші з його кишені.
Тихо, без будь-яких церемоній, почепили свого часу шикарну вивіску і так само тихо, без будь-яких церемоній, її зняли з Йосипового будинку і поклали на горище. Там, серед різного старого мотлоху, лежить вона й досі; павуки тчуть на ній своє химерне мереживо, поряд зухвало витанцьовують миші... Замість неї висить тепер нова, вже без золотих літер:
"МЕХАНИЧЕСКОЕ ПРАЧЕЧНОЕ ЗАВЕДЕНІЕ".
Прізвище Земель тут уже не згадувалось, але ми знаємо, що пральний заклад належить саме йому; власне, соромитись тут нічого, головне — це заробіток. Проте, на превеликий жаль, ніякого заробітку не було. Йосип Земель відкрив цей заклад з величезною помпою і шиком, а втім, невідомо, чи довго він існуватиме — мабуть, місяць, щонайбільше два...
Отак стояли їхні справи, коли раптом Йосип та Ревекка одержали печальну звістку і в такий спосіб опинились у Сендеровому домі, де ми вже мали честь їх бачити.
1 Гра слів. Ф а й ф е р єврейською мовою означав "свистун". (Прим, перекладача).
РОЗДІЛ сьомий,
де читач знайомиться з двома другорядними персонажами цього роману
Так уже, мабуть, повелося, що тільки-но старі люди опиняються серед молодих, про них одразу забувають, наче їх і нема зовсім.
Розповідаючи про всіх тих, хто пробував тепер у Сенде-ровому домі, ми проминули сімдесятирічну тітку Добриш, рідну Сендерову сестру, з підв'язаними зубами, високу й дебелу, схожу на Сендера.
— Як ви сюди добилися, тітонько? — спитали в неї молоді дами.— Коли й звідки приїхали?
— Ох! — відповіла тітка Добриш, стогнучи і похитуючи головою.— Ох! Тутешній балагула, який їздить до нас щотижня, розказав мені про несподіване лихо! Ох! Єдиний брат! Один-однісінький брат! І який брат! Який брат! Ох! Ох!
— Чого ви охкаєте, Добриш? — озвалася Міріам-Хая.— Дасть бог, він вичуняє.
— Еге ж, серденько, для бога нема нічого неможливого, еге ж! Він — всемогутній! Над усіма дохтурами дохтур!
Славнозвісний Йосип Земель, якому допіру була добра прочуханка від тестя, зайшов у розмову з тіткою Добриш і висипав перед нею цілий лантух уїдливих дотепів, жартів, приповідок і цим розсмішив усіх, хто був у кімнаті.
Лише через кілька годин по приїзді її повели до хворого брата, де вона пробула дуже недовго, а виходячи звідти, сякалася і витирала очі. Анітрохи не засмучений Йосип зустрів її гучним сміхом і одразу почав перекривлювати, як вона плаче й сякається. Всі вибухнули реготом, а Йосип аж сяяв від вдоволення.
— Смійтеся, смійтеся, діточки! — сумирно сказала тітка.— І ви коли-небудь будете старі, тоді й з вас сміятимуться!
Веселун Йосип знову почав кепкувати з неї, а лагідна тітка Добриш і слова не мовила, ба навіть сміялась разом з іншими.
Важко збагнути всю незлобивість цієї старої: чи то в неї добра вдача, чи то в цьому криється щось інше? Ми знаємо, що тітка Добриш свого часу, ще не дійшовши п'ят-
десяти років, встигла вирядити на той світ трьох здоровезних чоловіків і зосталася одна-однісінька. Таких жінок у нас називають катлоніс *.
Ніколи не мавши дітей, вона добре розуміла, яка доля жде її на схилі віку, тим-то заздалегідь в якійсь мірі забезпечила себе: назбиравши кілька сот карбованців, купила невелику хатину та бакалійну крамничку і живе собі помалесеньку. В місті називають її тіткою Добриш, а селяни — Добруха. Вона не лише бакалійниця, а й трохи знахарює. В цієї жінки можна дістати і ліки, і всілякі трави, як-от миш'як, отруту, розмарин, шавлію, ромашку; опріч того, тітка Добриш чудово вміє замовляти пристріт, зубний біль, бешиху, виливати віск, ворожити на картах, примушувати втеклого чоловіка повертатись до своєї жінки верхи на коцюбі, вміє виганяти чортів, відьом, дияволів, домовиків і взагалі на своє діло майстерниця.
Влітку, до схід сонця, вона часто ходить на поле збирати цілющі трави, а взимку, коли місяць уповні, стоїть пізнього вечора на вулиці і щось шепоче, вимахуючи руками.
Люди шанують тітку Добриш, хоч дехто розповідає про неї не дуже гарні речі — мовляв, і начальство давно вже її запримітило, тільки ж вона вміє все робити так, що й голки не підсунеш.
— Ви така досвідчена,— прискіпувався до неї Йосип,— тож мали б вилікувати мого тестя!
— Всевишній пошле йому зцілення, синку! Він — цілитель усього живого, синку! Він — чудотворець, синку! — відповіла стара, пересипаючи свою мову староєврейськими висловами.
Тітка Добриш знає силу-силенну староєврейських слів, тим-то зажила слави жінки вченої, освіченої, з суто чоловічим розумом.
— Ну, а відшіптування хіба не помагає? — не відсту-пався Йосип.
— Ні, синку! В чужому місті моє відшіптування не може подіяти...
Наш герой Йосип ще довго кепкував з тітки Добриш, яка казала на нього "синку" і не ображалася з такого неприхованого глузування, але Йосипові дотепи всім набридли. Ревекка мовила: "Облиш, Йосипе"—і так поглянула на нього, що йому заціпило на тривалий час, аж поки не приїхав доктор Клугер; коли той став прощатись, Посип розбалакався з ним про свої справи. Розповів про судовий процес з колишнім компаньйоном — Файферманом, який загарбав у нього півтора мільйона, та про американський пральний заклад, що дає великий зиск — честноє слово!
Доктор Клугер попервах захопився Йосиповими теревенями про такий незвичайний процес та про американський пральний заклад. Наш герой у захваті від того, що бог послав йому людину, яка ним цікавиться, витягнув цілу паку паперів: прохань, копій, рахунків, планів, векселів, розписок і просто паперів. Бідний доктор Клугер мусив переглянути всю оту паку, аж холодний піт пройняв його. А що міг він вдіяти, коли сам напросився на це лихо? Кілька разів намагався вихопитись звідси, позирав на годинника, проте марно: Йосип вп'явся в нього, наче кліщ, і промучив не менш як годину, поки Ревекка, увійшовши сюди, не поклала цьому край (а її наш герой побоювався).
Коли доктор Клугер виїхав з Сендерового подвір'я, він зітхнув з полегкістю, проте озирнувся, чи не наздоганяє його пан Земель із своїми документами.
— Ото розумаха! — розповідав доктор Клугер своїм знайомим.— Півтора мільйона! Я був у одного пацієнта, в пана Бланка, ви ж, напевне, знаєте пана Бланка? Він має зятя, дуже розумного чолов'ягу. Уявіть собі, цей зять позивається за півтора мільйона!
— Он як? А що поробляє ваш хворий? Як почуває себе пан Бланк?
— Ет! Поки що — жодних змін, статус нервозус... Я гадаю, завтра чи післязавтра — не пізніше — настане криза, і — або сюди, або туди...— і доктор Клугер показав усім корпусом сюди й туди.
— Гай-гай! Жаль таку людину, як реб Сендер, їй-право, дуже жаль. Правда ж?
— 0, безперечно! Хороша людина, чеспа, шановна!
— Ну, а як там жінка й діти?
— 0, не питайте! Звичайно, великий удар, великий удар, велике нещастя для отих сіромах — жінки й дітей. Вони всі добрі й чесні, вся родина! Який пастух, така й отара. Яке коріння, таке й насіння... Хороші люди! Але що вдієш?
— На диво чуйне й добре серце в доктора Клугера!
Так вихваляють свого лікаря пацієнти, це саме повторюємо і ми: чуйне й добре серце в цієї чудової людини! Всі зцають його. Ніде не можуть без нього обійтися; хоч би
куди його покликали,— він їде; збудіть його опівночі,— і він поїде з вами на край світу, аби дали полтиника... Ой, як він любить оті полтиники!
Пробачте, а чого б ви хотіли: щоб він дурно до вас їздив? Ото ідеалісти!
Доктор Клугер любить полтиники; так любить їх, що бігає за ними слідом, а з бідняком, який не може дати йому стільки, торгується так довго, що той мусить заплатити. А втім, я не вбачаю тут нічого поганого, тим більш, що його весь час шарпають:
— Йди, душечко, я чула на базарі, що в такого ось тиф, а в іншого дитина захворіла на кір! Йди, голубчику, швидше. Там тобі дадуть карбованця, а може й два, бо я знаю, скільки м'яса вони купують щодня. Коли б ти побачив, які туалети в його жінки й дочок, ти сам сказав би, що ніякий чорт їх не вхопить! Нічого, любий, ти достатньо потрудився, поки здобув диплом, нам на щастя! Не соромся, серденько, це ж твій заробіток: адже нам треба їсти, пити, у щось вдягатися. А лікарів тепер скільки хочеш!
Мабуть, мій читач уже здогадався, що на такі солодкі слова здатна лише дружина — дружина, віддана чоловікові всім серцем. Як хороше тобі, докторе, слава тобі, благословенний, найщасливіший з-поміж усіх чоловіків! Ми щиро радіємо за тебе!..
Мушу знову попросити пробачення в моїх читачів і читачок за те, що покинув нашу улюблену родину Бланків і приділив деяку увагу персонажам другорядним: по-перше, лагідна тітка Добриш — рідна Сендерова сестра, його плоть і кров; а що м'якосерда сестра приїхала навідати свого хворого брата — вона, безперечно, заслуговує на бодай невеличке місце в нашій хроніці; по-друге, не ми запросили доктора Клугера: його привіз Фройке.
Після цього візиту добрий доктор почав їздити сюди по п'ять разів на день, і хоч Сендерові ніщо, власне, не загрожувало, збив цілу бучу, а його люба жіночка, докторша, роздзвонила по всьому місту, що старий Бланк при смерті — мовляв, це дуже небезпечна хвороба, щось схоже на холеру! В місті лютує холера! Потрібна величезна обережність! Треба завчасно, не зволікаючи, порадитися з лікарем!..
РОЗДІЛ восьмий
Ситий голодному не вірить, здорові забувають про хворого і дещо інше
0 десятій годині Сендерова сім'я сіла вечеряти.
На чільному, господининому, місці (Міріам-Хая під цей час була в кабінеті, коло хворого чоловіка) сиділа Ревекка; біля неї, праворуч — Соня, ліворуч — Хаїм; поряд Хаїма сидів Йосип, поряд Соні — Маркус, за Йосипом — стара тітка Добриш.