Чаклунка наділа їх і залишилася вдоволеною: майстри знали свою справу.
Вгамувавши голод, фея розляглася на сонечку і почала роздумувати, як помститися людям.
— Припустимо, я влаштую їм невеличкий землетрус? — гадала Арахна. — Ні, мабуть, не вийде. Я долину Марранів навіть не змогла як слід труснути, а на всю Чарівну країну сил у мене забракне.
Можливо, сарану на них наслати? До мого сну це чародійство мені вдавалося непогано. Сарана з'їсть урожай на полях, траву на луках, плоди у фруктових гаях… А далі що? Худоба фермерів здохне без кормів, і я нічого з них не зможу брати. Ні, це не годиться! — наказала сама собі Арахна. — Що я маю ще в запасі? Ага, повінь. Ось чим я їх дістану! Як зарядить злива тижнів на три, вийдуть річки з берегів та доведеться людям рятуватися від потопу на дахах, ось тоді вони заволають. — Помовчавши, чаклунка вела далі: — Волати то заволають, але мені яка з цього користь? Адже вони не повірять, що все це влаштувала я, скажуть: — "Природа!" Піди, доведи! — Арахна довго лежала в роздумах, потім рантом підстрибнула від радості: — Згадала! Жовтий Туман! Ось коли ви затанцюєте, голубчики!.. Жовтий Туман! Я пам'ятаю, як моя мати Карена зламала гордих тауреків, напустивши на їхній край Жовтий Туман. Вони тільки два тижні і витримали, а потім прийшли повинитися. Чим годиться Жовтий Туман? — розмірковувала далі Арахна. — Я можу його викликати, можу і зняти в будь-який момент, значить, усі зрозуміють, що це — моє чаклунство… А головне, його ніколи не було в Чарівній країні, і це буде щось страшне для людей і для звірів.
Чарівниця подалася до печери і, вигнавши з неї гномів, аби вони не підгледіли, дістала з потайної ніші книгу заклинань. Незважаючи на минулі тисячоліття, книга, написана на пергаменті, добре збереглася. Арахна погортала її, знайшла потрібну сторінку.
— Так ось, — звернулася вона до книги, — попереджаю: мій наказ мусить сповнитися, коли я скажу: раз, два, три! Але запам'ятай попередньо: Жовтий Туман не повинен проникати у володіння Вілліни і Стелли. Я не хочу зв'язуватися з цими гордячками, хтозна, які чари мають вони в запасі і чим вони можуть мені відплатити. Друге: Жовтий Ту май не повинен розлягатися над околицями моєї печери, над моїми полями і фруктовими гаями, над луками, де пасуться мої отари. А тепер слухай: убурру-курубурру, тандарра-андабарра, фарадон-гарабадон, шабарра-шарабарра, з'явись, Жовтий Тумане, над Чарівною країною — раз, два, три!
І щойно вилетіли останні слова з вуст чаклунки, як тієї ж миті дивний Жовтий Туман обволік усю Чарівну країну, крім володінь трьох фей — Вілліни, Стелли й Арахни. Туман цей був не дуже густий, і крізь нього проглядало сонце, але воно здавалося великим багряним колом, наче перед заходом, і на нього можна було дивитися скільки завгодно, не боячись осліпнути.
Начебто поява Жовтого Туману не була вже таким великим лихом для Чарівної країни, але зачекайте: в ході наступної правдивої оповіді ви ще дізнаєтесь про його шкідливі наслідки.
Почнемо з тою, що Чарівний телевізор у палаці Страшила перестав працювати. Правитель Смарагдового острова та його друзі невсипущо стежили за всіма діями Арахни. Вони бачили, як винахідливий дракон відшматував од килима-самольота цілий ріжок і як після цього килим ледь-ледь теліпався в повітрі. Вони зі сміхом спостерігали, як Руф Білан нишпорив по селах, покинутих Жуванами, в пошуках їстівного і кожен раз повертався до своєї повелительки з пісною пикою. Розправа чаклунки з бідним котом викликала в Страшила та його друзів обурення, а потворний бенкет Арахни змусив реготати до кольки.
— Оце апетит! — вигукували далекі глядачі, спостерігаючи, як бик за биком переправлялися з обіднього столу Арахни в її бездонне черево.
З інтересом дивилися вони, як гноми шили Арахні величезні черевики, і захоплювалися їхньою вправністю та працелюбством. Страшило та інші цікавились і тим, що відбувалося в долині Марранів і в Мигунів. Там після перемоги над лихою чарівницею все вже привели до ладу, і кожний займався своєю справою.
Та ось щоденним спостереженням настав кінець: у чарівному склі виднілася тільки каламутна рухлива пелена. Контроль за діями ворога віднині було втрачено, і що далі надумає робити Арахна, ніхто не міг передбачити.
ПОСОЛ АРАХНИ
идимість у Жовтому Тумані зменшилася надзвичайно. Предмети, які знаходилися за півсотні кроків, ще сяк-так можна було розрізнити, а все, що було далі, щезало в каламутній імлі, і це діяло пригнічуюче.
Світ кожної людини став нікчемно малим. Які події відбувалися за межами цього крихітного світу, люди здогадувалися тільки зі звуків, але і звуки спотворювалися в тумані. Людський голос можна було переплутати з карканням ворони, а стукіт кінських копит перетворювався в барабанний бій. Дивним і незвичним здавалося людям усе, що їх оточувало. Вони вважали Жовтий Туман стихійним явищем, не підозрюючи, що це витівки чаклунки Арахни, сподіваючись, що лихо ось-ось минеться.
Про те, що дихати Жовтим Туманом шкідливо, жителі Чарівної країни дізналися не зразу. Через кілька днів, коли люди потроху пристосувалися до незвичної обстановки, вони раптом стали покашлювати. Виявилося, що найдрібніші частинки туману, проникаючи в легені, подразнюють їх, і з кожним днем це подразнення посилювалося. Звуки кашлю наповнювали всю Чарівну країну. Кашляли люди, кашляли олені, лосі, ведмеді в лісі, кашляли білки на деревах, кашляли птахи, а під час польоту вони аж захлиналися кашлем.
Одного такого лихого дня до порома, який перевозив подорожніх до Смарагдового міста, підійшов кругленький рум'яненький чоловічок. У нього був прекрасний настрій.
Посміюючись, він попросив перевізників-дуболомів переправити його через рів. Ті звично взялися за діло. Поки вони перетягували пором по канату, подорожній заговорив з ним:
— Ну як ви себе почуваєте, братці, за такої прекрасної погоди?
— А що нам станеться? — відповів перевізник Арум. — Це людям погано, а нам хоч би що.
І справді, дуболоми на Жовтий Туман не зважали, вони ж бо не дихають. З усіх жителів Чарівної країни тільки дуболоми та дерев'яні кур'єри, словом, істоти, оживлені чудесним порошком Урфіна Джюса, почували себе як завжди. І, звісно, Жовтий Туман не пошкодив Страшилі і Залізному Дроворубові: адже у них теж не було легенів.
Пором причалив до берега, і подорожній тричі подзвонив у дзвін над брамою. Відкрилося віконце, і звідти виглянув Фарамант. Вартовий Брами за будь-яких обставин не покидав свого поста.
Впізнавши відвідувача, Фарамант здивовано вигукнув:
— Руфе Білане! Чого ти прибув до нашого міста?
Мову Фараманта перервав задушливий кашель. Білан спокійно відповів Вартовому Брами:
— Я прибув сюди в дуже важливій справі і прошу провести мене до його величності правителя Смарагдового острова!
— Ну що ж, ходімо, — пробурчав Фарамант. — Я проведу тебе до Страшила Мудрого. Але тільки спочатку надінь зелені окуляри.
— Ви все ще носите зелені окуляри? Але ж і без них у цій каші нічого не видно!
— Закон є закон, особливо, коли він установлений Великим Гудвіном! — суворо сказав Фарамант.
Незважаючи на заперечення Білана, Вартовий Брами надів йому зелені окуляри і замкнув їх ззаду на маленький замочок. Видимість зразу скоротилася до трьох-чотирьох кроків, і Білану здалося, що він опинився серед темної ночі. Він ішов за своїм провідником майже навмання, і йому допомагало не збитися з потрібного напряму тільки те, що він народився і виріс у Смарагдовому місті.
— Як про тебе доповісти Страшилі Мудрому? — непривітно запитав Фарамант, коли вони прийшли в палац.
Руф Білан, узявшись в боки, відповів:
— Я — посол її милості могутньої чарівниці Арахни!
— Ага, тієї самої особи, котрій ми втелющили каменем по тім'ю! — ущипливо додав Фарамант.
— Нічого, ви дорого заплатите за цей камінь, — мовив Руф Білан.
Ці слова здалися Вартовому Брами незрозумілими, однак він нічого не сказав, а пішов доповідати Правителеві. Страшило прийняв гінця негайно. В залі, як завжди, зібрався його штаб: Довгобородий Солдат Дін Гіор, Вартовий Брами Фарамант, ворона Кагги-Карр. На тумбочці стояв непотрібний уже тепер телевізор.
— З яким повідомленням ти до нас з'явився? — запитав Страшило.
— З дуже важливим, — зухвало відповів посол. — Хай буде вам відомо, що Жовтий Туман, від котрого всі ви, як я бачу, сильно страждаєте, наслала на Чарівну країну моя повелителька Арахна з метою примусити її народи до покори.
Заяву Білана було сприйнято з недовірою.
— Чим ти можеш це довести? — поцікавився Дін Гіор, кашляючи.
— Чим? Якщо я дам слово честі, ви, звичайно, не повірите?
Члени штабу розсміялися, закашлявшись.
— Слово честі запроданця? Клянуся тропом Великою Гудвіна, це найнахабніша заява, яку я коли-небудь чув! — скрикнув Фарамант.
— Я так і знав, — не ображаючись, сказав Білан. — Але погляньте на мій квітучий вигляд, зверніть увагу, що я не кашляю, як усі ви. Чим ви це поясните?
— Мабуть, ти відсиджувався в якомусь сховищі, куди не проникає Жовтий Туман, — зробив припущення Дій Гіор, любовно погладжуючи бороду, про яку він не забував дбати навіть за таких важких обставин.
— На цей раз ти вгадав, — погодився Білан. — Але це сховище дуже просторе: це володіння феї Арахни, над якими зовсім немає Туману.
Члени штабу недовірливо мовчали. Посол поблажливо зауважив:
— Я розумію, що і цей доказ ви вважаєте недостовірним. Що ж, я маю напоготові вагоміший і абсолютно переконливий. Мені здається, зараз за кілька хвилин полудень? — запитав він.
— Сонячний годинник не працює, оскільки сонце не дає тіні, — відповів Фарамант. — Але ти не помиляєшся, незабаром справді настане полудень.
— Так ось, ваша величносте, і всі ви, панове, тут присутні, — урочисто заявив Руф Білан. — Рівно опівдні фея Арахна зніме Жовтий Туман і ви знову побачите яскраве сонце і блакитне небо, і це буде тривати рівно п'ять хвилин! Цього достатньо, щоб довести мою правоту, а потім я викладу вам умови, на яких пані Арахна звільнить вас від Жовтого Туману назавжди.
Попливли хвилини втомливого чекання.
І раптом… Сліпуче світло залило Тронну Залу, з незвички воно здалося настільки яскравим, що Дін Гіор і Кагги-Карр мимоволі замружилися. Тільки намальовані очі Страшила могли витримати безболісно таку різку зміну освітлення, а інші були в зелених окулярах.
Усе чарівно перетворилося довкола.