Зате Кагги-Карр виносила з армійських складів мастило і змащувала заіржавілі суглоби Дроворуба.
Страшило не обмежувався телевізійним зв'язком з однією тільки ґавою. В поле його зору потрапляли то похмурий Урфін на чолі війська, то одна із сотень, що ліниво крокувала кам'янистим плоскогір'ям, то ноші, на яких Маррани несли зв'язаного Дроворуба.
Смарагдовий острів посилено готувався до оборони. Підготовкою займалися Страшило, Дін Гіор та Фарамант.
Довгобородий Солдат, знову возведений Страшилом у чин фельдмаршала, забув про свою бороду, а Фарамант заховав подалі торбинку з зеленими окулярами. Втрьох із Страшилом вони склали Головний штаб. Штабісти розуміли, що канал на якийсь час затримає наступаючу армію, і всі городяни вихваляли передбачливість Страшила, який перетворив Смарагдове місто на острів.
— Наш правитель, — з гордістю говорили люди, — бачить майбутнє на багато років уперед?
І водночас було ясно, що в той чи інший спосіб вороги перейдуть через канал. Отже, головною лінією оборони мусить стати міський мур.
Під керівництвом фельдмаршала мешканці тягали на мур купи каміння, нагромаджували оберемки соломи, готували мідні чани з водою, щоб кип'ятити її перед штурмом і лити окріп на голови напасників. Зброярі спали дві три години на добу. Вони готували тугі луки, стругали стріли, а ковалі кували для них залізні наконечники. На дорогах, що вели до міста, рипіли вози, запряжені маленькими кониками, й тачки. Продукти заготовляли на час довгої облоги. Мешканці Смарагдового міста добре пам'ятали, що означає владарювання Урфіна Джюса, й не хотіли пережити його вдруге.
Коли Урфінове військо перебувало на відстані триденного переходу від столиці Смарагдової країни, до Страшила пташиною поштою надійшло важливе повідомлення. Його принесла блакитна сойка.
— За дорученням гави Кагги-Карр повідомляю вас, Тричі Премудрий Правителю, про таке! — прокричала задихана сойка. — Військо Урфіна Джюса збирає на фермах дошки й колоди. Нести їх дуже важко, і Урфінові вояки знесилені, але все ж тягнуть ці громіздкі речі. Мети цих дій пані Кагти-Карр не розуміє, а тому доповідає вам.
Страшило відразу скликав військову раду.
Фельдмаршал Дін Гіор припускав, що колодами скористаються як таранами, щоб розбити міську браму. Але для чого Урфінові знадобилися дошки, він не міг пояснити. Начальник постачання Фарамант вважав, що дошки й колоди тягнуть для вогнищ — грітися ночами й готувати їжу. Мостиві громадяни мовчали.
Тоді забрав слово Страшило.
— Ех ви, стра-те-ги, — зневажливо промовив він. — Хіба ви не розумієте, що Урфінові відомо про наш канал. Але ж по воді люди пішки не ходять, через воду треба будувати міст. Ось для цього вороги й несуть з собою матеріал.
Присоромлені члени ради мовчали.
На третій день після засідання ради Урфінові полчища заполонили рівнину поблизу Смарагдового острова. Під час походу Маррани грабували населення і тепер красувалися у фіолетових костюмах Мигунів і в зелених жупанах фермерів Смарагдової країни. Їхньою зброєю були пращі й дубці. Вигляд військо мало досить грізний.
Широке водяне плесо блиснуло перед очима Урфіна Джюса Він знав, що довкола Смарагдового міста викопано канал; чутки про це швидко розійшлися, про канал було відомо навіть Мигунам. Але завойовник не уявляв собі розмірів каналу, не гадав, що той виявиться такою серйозною перепоною. І він подумки похвалив себе за те, що запасся будівельним матеріалом.
Коли перші вороги з явилися на далеких підступах до каналу, перевізники перегнали пором на міський бік. А потім за наказом Фараманта його обіклали соломою, і цю солому Вартовий Брами підпалив. Пором згорів за кілька хвилин, від нього лишилися обвуглені човни, та й ті пішли на дно. Разом з поромом були знищені всі прогулянкові яхти й шлюпки.
Урфін спокійно поставився до загибелі порома: він передбачав, що захисники міста так і вчинять. Побудова мосту була справою неминучою. Це була важка робота, але Джюс не звик відступати перед труднощами. Маррани перетворились на носіїв, теслярів, саперів.
Вдень робота кипіла, вночі військо спало мертвим сном. Якби про цю слабкість знав Головний штаб обложених! Але Кагги-Карр чомусь нічого не повідомила про це. Напевне, вона вважала, що такий сон Марранів звичайна річ. А з іншого боку, городянам з роб віт и вилазку теж перешкодив би канал.
Захисники міста із сумом спостерігали, як вузенька стрічка моста подовжується з кожним днем, проте нічим не могли перешкодити Марранам. Між міським муром і каналом розкинулась широка паркова смуга. Через неї стріли обложених не могли долетіти до ворогів…
Минув місяць. Міцний міст простягся від одного берега каналу до другого. Перша сотня Марранів рушила по ньому вервечкою, за нею йшла решта. Озброєні пращами вояки несли довгі дошки й колоди. Ховаючись за стовбурами дерев парку, вони підкрадалися до міського муру. Це було небезпечно. Смарагдове місто стійко захищалося. Згори засвистіли стріли, поранені Маррани стогнучи поповзли назад. В Урфіновому війську сурмачі заграли відступ. Вояки поховалися в місцях, недосяжних для стріл.
Джюс послав до лісу кількасот Марранів рубати гнучке гілля. З цих гілок вояки почали плести щити. До вечора робота не скінчилась, і сон, як завжди, зморив Урфінових воїнів. Полководця охопила глибока тривога: доля облоги ви і ла на волосині. Прикликавши на допомогу Тупотуна, Урфін взявся до роботи…
Цієї ночі Дій Гіор та Фарам ант теж не спали: вони мали свій зухвалий план. Коли глибока пітьма впала на землю, вони тихо вислизнули за міську браму. З оберемками соломи і палаючими смолоскипами два герої бігли до мосту, щоб спалити його. Але, добігши, розчаровано зупинились: полум'я смолоскипів відбилося в темній воді. Урфін і ведмідь зняли крайню ланку моста!
Так, супротивники були достойні один одного.
На ранок усе почалося знову. Але тепер напасники були неприступні. Ховаючись за міцними щитами, вони впритул підійшли до муру.
Вороги вели жваву перестрілку. З пращ на мури летіли хмари камінців, і городянам доводилось ховатися за цегляними зубцями. У свою чергу захисники міста стріляли з луків, жбурляли вниз уламки граніту, палаючі оберемки соломи.
Ховаючись під щитами, Маррани вели таємничу роботу. Вони підкочували до мурів колоди і клали впоперек довгі гнучкі дошки. Страшило та його штаб спостерігали це дивне заняття й нічого не могли второпати.
Коли вздовж муру було розставлено близько сотні дощок, на їхні краї за сигналом сурми стали воїни з дубцями. Вільні кінці піднялися в повітря… Фельдмаршал Дін Гіор зблід і пробурмотів:
— Ми загинули… Це метальні пристрої! Про такі речі я читав у стародавніх літописах. Але звідки дізнався про це Урфін?
У Марранів діло йшло чітко й швидко. На кожний вільний кінець дошки разом стрибнули по двоє-трос вояків, протилежні кінці злетіли догори і високо підкинули людей.
Кілька десятків Марранів досягли мети. Вони вхопилися за край муру чіпкими руками і кинулися на захисників міста.
Серед городян почалася паніка. Залишаючи мур, вони бігли до своїх будинків, марно сподіваючись відсидітися там. Фарамант і Дін Гіор відчайдушно боролися, і навіть Страшило намагався підняти великий камінь своїми солом'яними руками.
Проте сили виявились надто нерівними. Головнокомандувач і його штаб були зв'язані. Страшило знову став полоненим Урфіна Джюса.
Новий володар одразу запропонував йому скоритись і стати намісником завойовника у Смарагдовій країні. Як і Дроворуб, Страшило відмовився навідріз.
— Відвести цього впертюха і його залізного приятеля до вежі, де вони колись уже сиділи, — дав розпорядження Урфіи. — Але розмістити їх не нагорі, а у вологому підземеллі під вежею. Побачимо, чи довго вони там витримають.
Незважаючи на нещастя, яке з ним трапилося, Страшило був радий бачити друга.
Дроворуб на привітання мовчки хитнув головою, він не мав сили говорити.
Страшило рушив за Залізним Дроворубом, який важко ступав, і з гіркотою думав про чарівну скриньку, якою заволодіє Джюс. Біда буде, якщо він розгадає її секрет, тоді Урфінова могутнієте зросте ще більше. Та потім Страшило пригадав, що, крім нього, ніхто не знає магічних слів, а без них скринька — просто гарна іграшка. А слів цих Урфін не витягне з нього ніякими засобами.
Полонених привели до того самого підвалу, де Страшило висів колись на гаку за бунт проти Урфіна.
Знайомий гак усе ще стирчав із муру, тільки заіржавів за роки, що спливли.
— Я вже був тут і вирвався, вирвуся й тепер, — бадьоро заявив Страшило.
Залізний Дроворуб похитав головою.
Завоювавши Смарагдову країну, Урфін Джюс вирішив знову взяти до себе на службу дуболомів. Ці дерев'яні люди, невразливі, невтомні, могли неабияк прислужитися йому. Але всю справу зіпсувала Кагти-Карр. Одразу після падіння міста вона скликала дуболомів на лісову галявину і влаштувала мітинг. Вмостившись замість трибуни на голові високого дуболома, Кагги-Карр відкрила збори.
— Слухайте мене, дерев'яні люди! — голосно розпочала вона свою промову. — Хай вам буде відомо, що кермо влади у Смарагдовій країні замість нашого славного правителя Страшила Мудрого прийняла я, Кагги-Карр! Чи присягаєтесь ви коритися мені, вашій законній правительці?
— Присягаємось! — відповіли незграбно дуболоми.
— Тоді дослухайтеся до моїх слів! Коли вам замість розлючених пик вирізали веселі, усміхнені мармизи, ваша вдача змінилась. Відтоді ви не могли шкодити людям і всі почали вас поважати, як добрих працелюбних робітників. Але жорстокий Урфін має намір знову взятися до різця і перетворити вас на катюг та лиходіїв. Чи хочете ви цього?
— Ні, ні, не хочемо! Доброта краще!
— Ну, тоді вам лишається одне: тікати до Тигрового лісу і там сховатися у глибоких ярах, чекаючи того часу, коли скінчиться Урфінова влада. І я, правителька країни, обіцяю вам, що чекати доведеться недовго.
І дуболоми дружно почимчикували до Тигрового лісу. Таким чином зруйнувалась надія Урфіна Джюса. І лише серед колишніх поліцейських знайшлося кілька таких, котрим було байдуже, кому підкорятись, і вони пішли на службу до Урфіна.
ГОРІХИ З ДЕРЕВА НУХ-НУХ
ахопивши місто, Стрибуни заполонили будинки й крамниці, заповнили палац. Усе в Смарагдовому місті дивувало й захоплювало їх.