Він умудрився зберегти свій дірявий капелюх-казанок і тепер насував його на лоба з виглядом денді…
Поки йшли розпитування, гострозоре око сищика встигло помітити якийсь портрет у газеті, яку тримав один із пасажирів пароплава.
Симпкінс попросив газету, швидко прочитав повідомлення і, рантом скрикнувши, підійшов до Гатлінга і міс Кінгмаи, що стояли поряд, несподівано вийняв з кишені ручні кайдани і з професійною спритністю надів один браслет на руку Гатлінга, а другий на руку міс Кінгман, скувши таким чином їхні руки.
Усі були вражені. А Симпкінс розкрив газету і голосно прочитав:
Таємниця вбивства Деллі Джексон
Нещодавно зовсім несподівано відкрилася таємниця вбивства міс Деллі Джексон, в якому обвинувачувався Реджинальд Гатлінг. У банку Лорробі була виявлена велика крадіжка з незгораючої каси. Оскільки один з ключів від цієї каси був у сина банкіра Лорробі, який останнім часом вів украй розпусний спосіб життя, то підозра лягла на нього, і в нього провели ретельний обшук. Зниклих грошей у нього не знайшли, і участь його в крадіжці залишилася невстановленою. Проте при обшуку до рук слідчих властей потрапили документи, які викривають Лорробі у вбивстві своєї нареченої, міс Деллі Джексон. У шкатулці для листів був знайдений лист міс Деллі Джексон до Лорробі. В цьому листі вона категорично відмовляється вийти за нього заміж після того, як дізналася, за допомогою "приватного бюро доручень", про деякі подробиці його особистого життя. Лорробі мав необережність вести щоденник, в якому детальна викладає історію злочину. Згаданий лист одержано ним у день убивства. Знаючи про суперника — Гатлінга, Лорробі давно шпигував за ним, користуючись послугами підкупленої покоївки Джексон, яка і повідомила його про призначене побачення. Вважаючи, що справжньою причиною відмови міс Джексон є її кохання до Гатлінга, Лорробі в пориві ревнощів вирішив помститися міс Джексон. Він з'явився на місце побачення раніше за Гатлінга, убив міс Джексон і зник, ніким не помічений.
У злочині Лорробі зізнався. Таким чином, завдяки збігу обставин ледве не загинув жертвою судової помилки Реджинальд Гатлінг, невинність якого з'ясувалася цілком. На жаль, Гатлінг, мабуть, загинув під час катастрофи пароплава "Веніамін Франклін".
— Ось він, Гатлінг! — крикнув Симпкінс, закінчуючи читання газети. — А оскільки не марно ж я ловив його та стільки з ним прововтузився, то я і вирішив засудити його на довічне позбавлення волі… з міс Кінгман, якщо вона нічого не має проти.
Вона явно нічого не мала проти.
Публіка вітала цей "суворий" вирок гучними аплодисментами.
Частина четверта
І. НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ
Старий Кінгман — батько Вівіани — невимовно зрадів поверненню доньки. Він уже не сподівався побачити її, оскільки Вівіана Кінгман значилася в списку загиблих пасажирів пароплава "Веніамін Франклін". До шлюбу доньки Кінгман поставився доброзичливо. Він тільки коротко запитав Гатлінга, знайомлячись з ним:
— Професія?
— Інженер, — відповів Гатлінг.
— Добре. Справа… — і, подумавши, Кінгман додав: — У Європі, здається, існує переконання, що ми, американські багачі, мріємо видати своїх доньок за європейських графів, котрі прогоріли. Це неправильно. Дурні існують скрізь, і американські дурні бажають поріднитися з європейськими, але я вважаю за краще для своєї доньки чоловіка, який би сам проклав собі шлях. Притому я у вас в несплаченому боргу: ви врятували мою доньку! — І Кінгман міцно потиснув руку Гатлінга.
Одного разу, коли молоде подружжя сиділо над географічною картою, обговорюючи план задуманої ними подорожі, задзвонив телефон, і Реджинальд, узявши слухавку, почув знайомий голос Симпкінса, який просив побачення "із вельми важливої справи". Перш ніж дати згоду, Гатлінг голосно сказав у слухавку:
— Це ви, Симпкінсе? Здрастуйте! Ви хочете нас бачити? — і поглянув запитально на дружину.
— Що ж, хай приїде, — неголосно відповіла Вівіана.
— Ми чекаємо на вас, — закінчив Реджинальд телефонну розмову.
У Симпкінса все робилося швидко — "на сто двадцять відсотків швидше, ніж у стовідсоткових американців", як говорив він.
Невдовзі Гатлінг почув шум автомобіля, що під'їхав. З'явився Симпкінс і ще біля дверей заговорив:
— Новина! Величезна новина!
— Що таке, Симпкінсе? — запитав Гатлінг. — Невже ще один з ваших злочинців виявився чесною людиною?
— Я відкрив загадку злочину капітана Фергуса Слейтона!
— У чому ця загадка?
— Поки це, гм, слідчий матеріал, що не підлягає оголошенню…
— Тоді ви не сказали нічого нового, Симпкінсе! Ще на Острові ми знали, що в Слейтона темне минуле.
— Але яке! Я прийшов запропонувати вам один проект, — можливо, просити вашої допомоги.
— Ми вас слухаємо.
— Мені треба розкрити загадку Слейтона до кінця. Як поставитеся ви до проекту ще раз відвідати Острів Загиблих Кораблів?
— Ви непоправні, Симпкінсе! — сказав Гатлінг. — Для вас світ викликає інтерес, оскільки в ньому є злочинці.
— Чого ж, дивіться на це, як на спорт. Але чому ви розсміялися?
— Ми розсміялися тому, — відповіла Вівіана, — що ваш проект ми саме обговорювали до вашого приходу.
— Їхати на Острів і розкрити загадку Слейтона? — запитав Симпкінс, здивований і зраділий.
— Не зовсім так. Нас більше цікавлять секрети іншого злочинця…
— Іншого? Невже я не знаю про нього? — зацікавився Симпкінс, — Хто ж цей злочинець?
— Саргасове море, — усміхаючись, відповіла Вівіана. — Хіба мало згубило воно кораблів? Відкрити таємниці цього злочинного моря, застерегти інших — ось наша мета.
— Одне слово, ми їдемо в наукову експедицію для вивчення Саргасового моря, — закінчив Гатлінг.
— Ось воно що! Але я сподіваюся, що ви не відмовитеся взяти мене з собою для того, щоб я міг за одним заходом зробити свою справу…
— Зрозуміло, Симпкінсе! Але який сенс вам їхати? Адже Слейтон убитий…
Симпкінс багатозначно ворухнув бровами.
— Слейтон мені вже не потрібен. Але тут замішані інтереси інших. На Острові мені вдалося добути деякі документи.
— Он як?
— Симпкінс не марнує часу, — самовдоволено зауважив сищик. — Але, на жаль, я захопив не всі документи. Їх треба добути, і тоді все стане зрозумілим.
— Інтереси інших? Це інша справа. Їдьмо, Симпкінсе!
— Коли ви відпливаєте?
— Я гадаю, через місяць…
— Хто ще з вами?
— Океанограф — професор Томсон, два його асистенти, команда та більше нікого.
— Отже, їдьмо. Мою адресу ви знаєте. — І, розкланявшися, Симпкінс поспішно вийшов, а Гатлінги знову заглибилися у вивчення карти.
— Ось дивися, — показував Реджинальд на карту, — ця пряма лінія, проведена, як по лінійці, — шлях від Нью-Йорка до Генуї. Ми підемо цим шляхом до трьохсот двадцятого градуса східної довготи і звернемо на південь, — і Гатлінг зробив позначку олівцем.
Новий відвідувач відірвав їх від роботи. Зайшов професор Томсон — відомий дослідник життя моря. Після метушливого Симпкінса Томсон вражав своїм спокоєм і навіть повільністю. Цей добродушний, схильний до повноти чоловік ніколи не поспішав; але було дивним, як багато він встигав зробити.
Гатлінги привітно зустріли Томсона.
— Вивчаєте наш шлях? — запитав він і, мимохідь кинувши, погляд на карту, сказав: — Я гадаю, нам краще відразу взяти курс південніше, на Бермудські острови і від них іти на північний схід. Але про це ми ще поговоримо. Сьогодні я одержав три ящики устаткування для хімічної і фотографічної лабораторій. Акваріум готовий і вже встановлений. Завтра одержимо замовлену за моїм списком бібліотеку. Через тиждень наша біологічна лабораторія буде обладнана цілком. Ну, а як у вас щодо інженерної частини?
— Тижнів на три роботи, — відповів Гатлінг. — За місяць ми можемо кинути виклик Саргасам.
Томсон кивнув головою. Він зрозумів, що означає слово "виклик". Гатлінги купили для експедиції невеликий, застарілий для військових цілей корабель "Задирливий", і він під керівництвом Гатлінга був пристосований для мирних цілей. Його гармати поступилися місцем апаратам для витягання драг. Окрім біологічної лабораторії, було влаштовано низку комірок для зберігання наукових видобутків. Гатлінг немало попрацював, щоб пристосувати корабель для плавання серед водоростей Саргасового моря. На носовій частині в кіль корабля був вправлений гострий різець, який мав би розрізати водорості. Щоб водорості не заважали роботі гвинта, він був захищений особливим циліндром з металевої сітки.
Радіоустановка, дві легкі гармати та кулемети на випадок зіткнення з остров'янами доповнювали устаткування.
Усі учасники експедиції працювали з таким захопленням і старанністю, що корабель був готовий до відходу навіть раніше визначеного терміну.
Нарешті настав час вирушати. Учасники вже були на кораблі. Чекали тільки Симпкінса. Великий натовп знайомих і просто цікавих стояв на набережній.
— Куди він зник? — дивувався Гатлінг, поглядаючи на годинник. — Сорок хвилин на третю.
— Почекаємо трохи, — сказав професор Томсон.
Третя… Пів на четверту… Симпкінса все немає. Капітан квапив з відходом. "Треба до сутінків вибратися з прибережної смуги з інтенсивним рухом, — говорив він, — тим більше що насувається туман".
О четвертій вирішили відчалити. Сирена несамовито закричала, як поранена фантастична велетенська кініка, і корабель відчалив. З берега махали капелюхами і хустками.
Раптом кілька людей, що стояли біля самого краю пристані, шарахнулися убік, і на їхньому місці з'явився Симпкінс, змоклий, розпатланий, з капелюхом, що збився на потилицю. Вій несамовито кричав, змахуючи руками.
Капітан "Задирливого" вилаявся і наказав дати задній хід. А Симпкінс уже скочив у катер і плив до корабля, не припиняючи махати руками.
— Тисяча вибачень! — кричав він, підіймаючись трапом. — Страшенно поспішав… Непередбачена затримка… — І він з'явився на палубі.
— Що з вами? — напівзлякано, напівнасмішкувато запитала Вівіана, оглядаючи Симпкінса. Його ніс розпухнув, на вилицях виднілися синці.
— Нічого… маленький бокс із давнім знайомим, Косим Джимом… Така несподівана зустріч! Утік, негідник; його щастя! Якби я не поспішав… — І, заспокоюючи сам себе, він додав: — Нічого, не втече. Це дрібна звірина… Зроблю примочку, і все мине.
Туман заслав береги. Корабель ішов поволі. Час від часу лунала сирена.
— Вогко, ходімо вниз, — сказала Вівіана і спустилася з чоловіком у біологічну лабораторію.