Що каже правду; та й слуга він вірний,
А Клотена розшукуєм ретельно
І знайдемо.
Цимбелін Тяжкі часи настали!
(До Пізаніо)
Тебе відпустим до пори. Гляди ж:
Злукавив чи збрехав — не жди пощади!
1-й вельможа Дозвольте доповісти: легіони
Із Галлії та римські ополченці
Наш берег захопили.
Цимбелін Ох, чому
Нема зо мною королеви й сина,
Як нас біда заскочила?
1-й вельможа Владарю,
Полки британські нетерпляче ждуть
Наказу рушити й зіпхнути в море
Напасників. Там наших збройних сил
Все прибуває.
Цимбелін Дякую. Рушаймо
Назустріч часові. Нам не страшні
Заброди італійські, тільки душу
Ятрить родинне лихо. Що ж, ходім!
Цимбелін і вельможі виходять.
Пізаніо Ні слова від хазяїна, відколи
Писав йому, що Імогена вбита...
Від неї ні словечка, хоч збиралась
Не гаятися з вістями... Пропав
Вельможний Клотен безвісти... Так небо
Людьми керує, мовчазне. А я,
В безчесті чесний, у брехні правдивий,
Дійшов до краю. Вибухла війна —
Своїй вітчизні збройно послужу
На славу. Проясниться все колись,
Бо вміє доля правити всесила
Човнами без стерна та без вітрила.
(Виходить)
Перед печерою Беларія.
Входять Беларій, Гвідерій та Арвіраг.
Гвідерій Кругом гармидер, галас.
Беларій Утікаймо!
Арвіраг То не життя — тікати і ховатись
Від боротьби та від пригод.
Гвідерій І що
Чекає нас, відлюдьків? Ми для римлян
І для британців вороги — уб'ють,
Ані — візьмуть, як лісових злодюг,
Собі за посіпак і вб'ють по тому.
Беларій Благаю, хлопці, вас, гайда у гори!
Не по дорозі нам із королем.
Смерть Клотена ще наведе на слід
Криївки нашої. Британська варта
Вам, новачкам, суворий вчинить допит,
Все викриється, й нас чекає страта.
Гвідерій Хто зна! Та в час такий тобі не гоже,
А нам вже й соромно ховатись далі.
Арвіраг Коли долине ржання римських коней
До короля, дим римських таборів
Ударить в ніздрі — буде не до нас
Йому і челяді.
Беларій Ой хлопці, ні!
Мене у війську знають. Зважте: Клотен
Запам'ятався, хоч і був малим
У ті часи. Та й Цимбелін не вартий
Моєї дружби й вашої любові.
Дичавієте тут — з його вини.
Ви, замість процвітати серед рівні,
Чорнієте на сонці у спекоту
І замерзаєте у лютий холод,
.Обшарпані.
Гвідерій Як так — не варто й жить!
Пусти до війська, батьку! Там ніхто
Нас, молодих, не знає. Ти — старий,
Що їм до тебе?
Арвіраг Сонце буде свідком —
Іду до наших! Не пролив я крові,
Не бачив, як вмирають,— тільки й того,
Лякливих. Я ні разу не пришпорив
Коня залізом лицарським; стидаюсь
Святого сонця, що проміння ллє
На мене, непомітного сірому.
Гвідерій Клянуся небесами, я також
Піду до наших, як благословиш,
І стану певним воїном; а ні —
Нас жде у цій війні непевна доля.
Арвіраг Амінь! Я — з братом.
Беларій Вже як, хлопці, ви
Життя не ціните, то що лишилось
Мені, недобитку старому? З вами
І я піду. Коли за батьківщину
Складете голови — і я загину.
(Убік)
Кипить їх царська кров і рветься в бій.
Супроти урагану я слабий.
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Поле між британським і римським таборами.
Входить Пост ум з окривавленою хустиною.
Постум Скривавлена! От що мені лишилось!
Бо сам того жадав. Чи то усі
Чоловіки своїх жінок вбивають,
Що від мужів достойніші в сто крат,
За слабощі хвилинні?.. Ох, ГТізаньйо!
Не всюди й найвірніші слуги вірні,
А тільки там, де правда. Ви, боги,
Якби мене хотіли покарати
За всі мої гріхи, не допустили б
До цього. Імогену вберегли
Від муки каяття, а я, нещасний,
Більш вартий вашої покари, мучусь.
її у гніві вбито, бо любов
Нещадна до гріха... Хто ж вам нелюбий,
Тим дозволяєте грішити знов
І знов усе потворніше, щоб потім
Собою гидували. Імогену
Взяли собі, а я, по вашій волі
її убивши, з римським ополченням
Прийшов пустошити її державу.
Ні! Мир тобі, Британіє. Убивця
Твоєї королівни не завдасть
Ще ран тобі. Хай знають небеса:
Я поскидаю італійський одяг,
Щоб у лахмітті брита-селюка
Боротись проти римлян і загинуть
За тебе, Імогено. Все життя
До подиху останнього — тобі.
Сконаю невідомий, ні жалю,
Ані ненависті не гідний. Люди
Нехай мене не за ім'я чи шати,
А за хоробрість стануть шанувати.
А ви, боги, мені даруйте силу,
Щоб міг явити я не блиск, а діло.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же.
Входять з одного боку Луцій, Якімо і римське військо; з друго-
го — британське військо і позаду одягнений у лахміття Постум
Л є о н а т. Марширують уздовж сцени й виходять. Шум битви. На сцену вбі-
гають Якімо і Постум, б'ючись. Постум долає Якімо, роззброює його,
відпускає й виходить.
Якімо Тягар вини, що розриває груди,
Мене знесилив. Я у цій країні
Обмовив королівну. Тут за злочин
Мені й повітря мстить. Уже й нікчемний
Мужик, що зброї і не бачив, з мене,
Потомственого лицаря, і з честі
Мойого роду люто насміявся!
Британіє, якщо твої дворяни
Його переросли, як він мене,
То нас поразка й кара не мине.
(Виходить)
Бій триває; Цимбеліна беруть у полон; британці втікають. Вбігають Бел а рій,
ГвідерійіАрвіраг.
Беларій Спиніться! Стійте! Стійте! Там за нами
Британія підводиться, а вас
Пойняв мерзенний жах!
Гвідерій,
Арвіраг Куди ви?! Стійте!
До бою! Гей!
Вбігає Посту м і підтримує британців. Вони відбивають Цимбеліна і ви-
ходять. Входять Луцій, Якімо та Імогена.
Луцій
(до Імогени)
Тікай скоріше далі від різні!
Де друг, де ворог — все змішалось. Б'ють
Свої своїх.
Якімо Прийшла підмога бритам!
Луцій Не сподівались. Треба відійти
И навести лад. А ні — то утікать.
Виходять.
СЦЕНА З
Інша частина поля.
Входять Постум і британський вельможа.
Вельможа А ти не звідти, де нас завернули?
Постум І ви тікали теж?
Вельможа Було й таке.
Постум Вини у тім нема, якщо здавалось,
Що битву програно й пропало все.
Нас небо врятувало. Короля
Взяли в полон, а військо геть побігло
Яругою вузькою. Вороги,
Роз'юшені, засапані в погоні,
Не поспівали піднімать мечі.
Хто падав мертвий, хто — в кривавих ранах,
А хто — зі страху. Загатили трупом
Вузьку яругу. Тільки боягузи,
У спину зранені, втекли вмирати
З ганьби.
Вельможа Де ж та яруга?
Постум Там, за полем:
Біжиш — не звернеш. З цього й скористався
Якийсь старий сивобородий воїн.
(Він, певно, у бувальцях побувавши,
Прийшов віддать життя за батьківщину).
Став поперек, а з ним — два юнаки,
Тендітні, ніжнолиці, хоч на вигляд
Мов хлопчаки сільські,— як закричать:
"Гей! Стійте! Стійте! Стійте! Не британці,
А лиш зайці вмирають з переляку!
Тікаєте собі на безголов'я!
Спиніться! Бо не римляни, а ми,
Як звірі, з вас звірячий виб'єм страх!"
Утрьох (хоробрих троє на війні
З трьох тисяч боягузів поглумляться)
Вони вигукували "Стійте!" в гніві,
Що міг би й мичку обернуть на меч.
Тоді поблідлі з переляку лиця
Пойняв рум'янець сорому. Хоробрість
Вернулася до тих, що вже втікали
За іншими (бо приклад страхопудів —
То лихо у бою). Враз обернулись
І, наче леви, грізно заревли
Та огризнулися. Погоня римська
Спинилась, приголомшена. А потім
Тікати стала. Ті, що нас терзали,
Немов орли — курчатами назад
Метнулись перелякано. Тоді
Отямилися й наші боягузи.
Як моряки на кораблі голодні
Збунтуються — з'їдять усі припаси,
Отак вони свою ганьбу і страх
Помстить на ворогах жадали. Боже!
Як били римлян драпачі ті самі,
Що хвилю тому десять від одного
Тікали, топчучи товаришів!
Тепер вже кожен з них, убивця лютий,
Для двадцятьох став катом — не людина,
А звір війни.
Вельможа Це дуже дивне діло:
В яру вузькому дід?.. І двоє хлопців?..
Постум Коли самі на подвиги не вдатні,
То не дивуйтеся, а просто вірте
І заримуйте недотепний віршик
На згадочку собі. Хоча б такий:
"Дідок і двоє хлопців врятували
Британію від римської навали!"
Вельможа Не гнівайся!
Постум Ні, я шукаю друзів
У натовпі вельможних боягузів;
Бо хто не дався ворогу в наругу,
Такий мені не схоче бути другом.
Диви, як з вами потягло на рими!
Вельможа Чого нам сердитись? Бувай здоров!
Вельможа виходить.
Постум Тікає далі. Теж мені вельможа:
Сам з бою, а мене пита про бій!
Вони кивали п'ятами, завзято
Рятуючи — не край, не честь, а шкуру,
І тисячами гинули. А я,
Заклятий горем, рвавсь назустріч смерті,
Туди, де хряскала її коса,-
Все марно! А чаїться ж костомаха
І в теплих ложах, і в солодких трунках,
В підлесній мові — не в самих мечах!
Знайду її: знов римлянином стану,
Нехай хапає перший-ліпший брит,
Розпалений і вражений різнею
Вояцтва кесаревого; за неї
Нехай розплата упаде на мене:
Чи тут, чи там — життям — за Імогену.
Входять двоє британських старшин і воїни
1-й старш. Хвала богам, вже Луція взяли.
У війську чутка, що той дід з синами —
То ангели.
2-й старш. Був з ними ще один,
Не менш хоробрий, з вигляду жебрак.
1-й старш. Теж гомонять про нього всі, але
І він, і ті всі троє зникли. Стій!
Ти — хто?
Постум Я — римлянин.
Якби всі наші били вас, як я,-
Один би не лишивсь на бойовищі.
2-й старш. Скажений пес. Узять його! Щоб жоден
До Риму не доповз розповісти,
Як наші круки падло це клювали.
А ще пишається, немов вельможний!
Ведіть до короля.
Входять Цимбелін, Беларій, Гвідерій, Арвіраг, Пізаніо і по-
лонені римляни. Старшина підводить Постума до Цимбеліна,
і той передає його тюремникові.
СЦЕНА 4
В'язниця.
Входять Постум ! двоє тюремників.
1-й тюремник Ось так! Стриножили — тепер не вкрадуть.
Іди пасись!
2-й тюремник Атож, коли голодний!
Тюремники виходять.
Постум Привіт, кайдани рятівні! Я з вами
До вимріяної свободи ближчий,
Аніж подагрик. Той роками стогне,
Аби минала рятівниця-смерть,
Що має ключ до всіх замків на світі.
А в мене лихо — совісті окови
Безжальніші від тих, що в'їлись в тіло.
Боги ласкаві! Покаянний ключ
Вручіть, щоб розкувалося сумління.
Молю: простіть мене! Хіба це мало?
Ми шепчемо: "Прости", й прощає батько,
Ви ж милосердіші. Ждете покути?
Тюрма й кайдани — що є гірше? Я
Сам вільно їх обрав. Аби сумління
Звільнилося — візьміть моє життя.
То лиш лихвар з розорених стягає
По часточці: третину, чверть і менше,
І крихту їм лишає, щоб жили
Та клигали у вічних відробітках.
А ви за Імогенине беріть —
Хай менше цінне — все моє життя.
Ви ж викарбували його. В людей
На терезах не важать кожну гривню,
Коли на ній є королівський карб.
Отак і ви: беріть свою карбівку —
Спишіть мій борг холодний! Імогено!
Для тебе, люба, слів нема — лиш тиша...
(Засинає)
Урочиста музика.
ВИДІННЯ
Входять музиканти; за ними — батько Пост у мі в,
Сіцілій Леонат, старий воїн.