Його жінка Рамбгіка славилася вродою і щедрістю на любощі, отож була багатьом чоловікам за дружину, хоч шлюбу з ними й не брала. Якось, коли в домі Шанкари готувались поминати предків, Рамбгіка покликала на цей день до себе чотирьох своїх коханців, так би мовити, чоловікових підпомагачів. Запрошувала вона їх на роздоріжжі, куди ходила продавати квіти. "Приходь завтра до мене",— сказала Рамбгіка спершу сільському старості, потім синові купця, тоді стражникові, а наприкінці воєначальнику. І кожен з них подумав, що запросила тільки його, так хитро вона їх обкрутила.[323]
На другий день, коли чоловік Рамбгіки пішов у садок, з'явився купецький син, щоб обмитися, попоїсти і розважитися з нею. Та не встиг він іще й рук обполоскати, як у двері вже постукав сільський староста. Переляканого купецького сина, що так і не скінчив обмивання й не встиг одягтися, вона сховала в комору, сплетену з бамбуку й обмазану макухою. Поки староста робив обмивання, прийшов стражник. Помітивши нового гостя, вона й старосту туди спровадила, попередивши його: "Там долі гадюка з гадюченятами кублиться".
Поки стражник обмивався, тут і воєначальника принесло. Жартівниця і стражника сховала в коморі за горшками. Поки воєначальник обмивався, і сам чоловік її повернувся з гостями. Стали вони поминати пращурів. Рамбгіка вхитрилася й воєначальника в комору запроторити, потім узяла найсмачніших наїдків і пішла пригощати своїх чотирьох полюбовників, кожного окремо. А ті зальотники причаїлися в темряві та й не бачать один одного. Купчик при обіді страшенно сопів, а старості, який примостився вгорі, здалося, що то сичить гадюка, і він з переляку обмочився; купець подумав, що ллється олія, і підставив свою миску, та ненароком зачепив нею старосту. Той дуже перепудився і, вигукуючи: "Вкусила мене, вкусила!" — вибіг надвір. За ним і ті троє повискакували, тікаючи від гадюки. А плетільник Шанкара і всі гості його так сміялись, що аж за боки бралися.
Як же тепер мала повестися Рамбгіка?
А ось як. Коли її чоловік побачив усе й гукнув: "Та що ж це таке?!" — вона сказала:
"Любий, шраддгу цю, відомо,
Ти без віри влаштував,
От чому голодні предки
I прийшли тепер сюди".
Довелося чоловікові нову шраддгу влаштовувати, а тим полюбовникам Рамбгіка веліла більше не приходити".
Прабгаваті, вислухавши цю розповідь, заснула.
Така тридцять третя з сімдесяти оповідок папуги. [324]
На другий день знову Прабгаваті просить у папуги дозволу піти на побачення, а він їй радить:
"Іди, божественна, коли зумієш ти відповісти,
Як Шамбгу відповів колись і одяг дівчині віддав".
Спитала Прабгаваті: "А як це було?"
І папуга розповів: "Давним-давно жив у якомусь місті брахман Шамбгу, що дуже полюбляв грати в кості й мандрувати по різних країнах. Ішов він якось битим шляхом і побачив гарну дівчину, яка стерегла поле. Пригостив він її бетелем і лагідно сказав: "Якщо ти зі мною потішишся, то я тобі одежу віддам. Приголуб мене!"
Ну, от він з нею пораював. А по всьому захотів забрати одежу назад. Що мав робити брахман, аби повернути своє вбрання?"
"А ось що,— відповів папуга.— Коли дівчина пішла додому, він попрямував за нею і цілу дорогу її умовляв, а вона й вухом не повела. Тоді брахман зірвав п'ять колосків і знову поплентав за нею слідом, а як підійшли до села, щосили закричав: "О старійшини, погляньте, яке велике чудо у вашому селі сталося! Всього за п'ять колосків вона одежу мою забрала!"
Старійшини звеліли віддати йому одяг, а присоромлена дівчина не мовила ні словечка".
Послухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така тридцять четверта з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, змучена жагою, вона спитала в папуги дозволу піти з дому, а він їй сказав:
"Іди, божественна, і на тобі гріха не буде,
Якщо, цнотлива, інтерес відстоїш свій
Так, як відстоював сезаму торгівець".
"А як саме?",— спитала Прабгаваті, і папуга повідав: "В одному селі дуже давно жив купець, що скуповував сезам, а звали його Шамбака. От пішов він якось у село Сара до тамтешнього крамаря, але не застав його. Вдома була тільки крамарева жінка, страшенно до любощів охоча. Глянули вони одне на одного й одразу ж покохалися. Крамариха потішилася з купцем, і він подарував їй персня. Та після всього, що сталося, купцеві захотілось відібрати свого персня в коханки.[325]
Тільки ж як йому це зробити? Он питання!"
І папуга мовив: "Скупник сезаму, збагнувши, що так просто він персня не видурить, пішов на базар і сказав крамареві: "Дай мені сто мірок сезаму, як ми з тобою домовилися".
А той до нього: "Про який сезам ти говориш, і коли це я з тобою домовлявся?!"
Скупник своє править: "Та з твоєю жінкою я домовився про те, що за кожну мірку подвійний бариш матиму, а в заставу вона перстень у мене взяла".
Крамар розсердився й послав сина до жінки, щоб переказав їй таке: "Своєю торгівлею ти завдаєш збитків нашій родині!"
Син забрав у матері перстень і віддав його скупникові сезаму, а той як прийшов, так і пішов.
Отож, Прабгаваті, коли й ти така ж кмітлива, тоді йди, а інакше з дому не рушай!"
Заснула Прабгаваті, дослухавши цю розповідь.
Така тридцять п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли вже спускався вечір, Прабгаваті знову звернулась до папуги: "О пернатий, піду я зазнати довгожданої втіхи!"
І сказав їй папуга:
"О, певна річ, в цім світі слід зазнати втіхи,
Та відповісти мусиш, як Наїні".
Прабгаваті спитала: "Це ж як?
Розкажи, пернатий, про Наїні
І про відповідь її розумну.
Ти повідай про пригоду з нею,
Щоб я знала, як мені повестись".
"Є таке село під назвою Сарада,— почав папуга,— а за старосту в ньому був Шурапала. Дружина його Наїні дуже просила чоловіка, щоб він їй купив шовкову сукню, а той упирався: "Ми, хлібороби, полотняну одежу носимо, в нашому роду ніхто й слова такого не чув — "шовк"!"
Одного разу на сільських сходинах, де він головував, жінка йому сказала: "Іди додому, повелителю, попоїж своєї бовтяниці".
Прийшов староста додому і став вичитувати жінці: [326]
"Що ж це ти, люба моя, перед усіма сходинами таке образливе, неприємне слово мені сказала? Куди це годиться?"
А вона й мовить: "А ти чому не вволив моєї волі?"
Староста відповів: "Та сьогодні ж буде в тебе сукня, тільки подбай, щоб твоє слово забули!"
А вона йому знов: "Купиш сукню, зроблю так, що про те Образливе слово ніхто й не згадуватиме".
Цікаво, як же Наїні примусила людей забути те слово?"
І папуга пояснив:
"На другий день вона сказала чоловікові: "Коли я тебе сьогодні, як завжди, зі сходин покличу, запроси до нас додому геть усіх, хто там буде".
Так він і зробив, а вона щедро пригостила людей найсмачнішими стравами. Відтоді селяни гомоніли: "А Шурапала багатий! То його жінка навмисне про бовтяницю говорила, щоб не дуже вирізнятися над нами". Отак примусила вона про те слово забути".
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять шоста з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті просить у папуги дозволу піти на побачення, а він озивається:
"Іди, щасливице, куди душі завгодно,
У тім гріха немає,
Якщо тобі відомо,
Що проказав кмітливий плугатар".
Прабгаваті поцікавилася: "Про що йдеться?"
Папуга став розповідати:
"У селі Сангама жив багатосімейний чоловік Шура і був у нього наймит Пурнапала, який робив усе і на подвір'ї, і в полі, й на току. Коли він працював у полі, їсти йому туди носила хазяйська дочка Субгага, і Пурнапала любився там з нею на безлюдді, не боячись її батька. Але сусідські наймити таки підстерегли їх і вибовкали про це непристойне, як на їхній розсуд, діло.
Одного разу, Шура, котрий хотів пересвідчитися, що ж там його дочка з наймитом виробляє, пішов сам у поле, причаївся неподалік від їхнього сховища й побачив коханців в обіймах. Що було робити? Як наймитові позбутися лиха? Ось у чому вся заковика".
І папуга не забарився з відповіддю: "Коли вони намилувалися досхочу, наймит устав і, помітивши хазяїна, почав, ніби сам до себе, зітхаючи, говорити: "Тьху, де на мене така робота взялася — і ори, і коло цієї пишногрудої порайся. Хоч у пекло тікай! Мені і землю плугом розпушувати, і їй суглоби розминати! І чого я до цього Шурапали найнявся?! Пропаду я тут, та й годі!" [327]
Після цих слів Шурапала подумав, шо наймит його безгрішний, а людські балачки — то все плітки, і, засоромлений, пішов собі додому".
Послухала Прабгаваті цю розповідь і заснула.
Така тридцять сьома з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли вже смеркло, Прабгаваті попросила в папуги дозволу піти на побачення, а він і сказав:
"О струнка, для тих, хто прагне дії,
Жодні перепони не існують.
Йди, коли відомо, як повівся
Праведний подвижник Пріямвада".
Прабгаваті спитала: "А що він зробив?"
І папуга відказав їй:
"Було це дуже давно, красуне. Жив собі брахман Пріямвада, що полюбляв мандрувати по всіх усюдах. Ішов якось він путівцем, а в селі Сударшана узяв та й завернув на подвір'я до одного купця, що мав дуже розпусну жінку. Брахман глянув на неї і з радістю подумав: "От добре, що я тут опинився!" — та й попросив її переспати з ним ніч. А купець саме на ринок поїхав, отож брахман подарував його жінці перстень і потішився з нею. Уранці, як попрокидались вони, став брахман назад правити свого персня, а та не віддає. Яким же способом йому забрати перстен-чика? Ось загадка".
Папуга сам і відповів:
"Коли вона, не зваживши на його прохання, персня не віддала, брахман вирвав у черепахи лапку, пішов до купця і сказав йому: "Ось я ненароком наробив шкоди",— і, зітхаючи, показав купцеві лапку. Той питає його: "Що скоїлося, двічі народжений?" А він мовить: "За те, що я вирвав цю лапку, твоя дружина в мене перстень забрала". Купець дуже розлютився і нагримав на жінку: "Через твої дурощі у наш дім жоден прочанин не зайде!"
По таких суворих словах він зняв у неї з пальця перстень і віддав подорожньому, а той з чим прийшов, з тим і пішов".[328]
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять восьма з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, як почало сутеніти, знову Прабгаваті просить дозволу в папуги побачитися з чужим чоловіком: "Я піду, пернатий! Гаразд?"
А папуга до неї:
"Іди, божественна, із красенем розважся,
Якщо у скрутну мить зумієш так одвітить,
Як той купець, що терези собі вернув".
Прабгаваті мовила:
"Від кого і чому їх довелось вернути?
І що за скрутна мить? Цікаво знать мені".
"Так-от,— розпочав папуга,— є таке місто Кундіна, а там жив купець на ім'я Бгудгара, який до того доторгу-вався, що втратив нажите багатство, і всі приятелі, від нього відцуралися.