Художники, що борються — втомлені душі, що залишаються в тіні холодної зневаги! У нашому егоїстичному столітті, яке натхнення ми можемо їм запропонувати? Минуле може із жалістю подивитися на порожнечу нашої цивілізації. Майбутнє посміється з безпліддя нашого мистецтва. Ми самі руйнуємо красу життя. Як було б добре, якби якийсь великий чарівник із нашого часу створив могутню арфу, чиї струни зазвучали б від дотику його генія.
Глава 6. Квіти
У напівтемряві весняних сутінків, коли невиразні переливи пташиного щебетання лунали серед гілок, хіба не здавалося вам, що птахи говорять зі своїми друзями про квіти. Безперечно, любов людства до квітів зросла одночасно з любовною поезією. Що інше може краще служити для нас прообразом невинної душі, що розпускається ніж квітка, наївна у несвідомості своїй, запахана у своє мовчання? Коли вперше первісна людина піднесла своїй коханій букет квітів, то вона піднялася над тваринами. Так перейшовши кордон простої природньої потреби, вона стала Людиною. Людина вступила у сферу мистецтва, коли почала осягати невловиму необхідність марного.
У радості чи смутку квіти є нашими постійними друзями. Ми їмо, п'ємо, співаємо, танцюємо та фліртуємо з ними. Ми одружуємося і хрестимо дітей з квітами. Ми навіть не вмираємо без них. Ми поклоняємося богам і ходимо до храму з ліліями, медитуємо з лотосом, атакуємо ворога з трояндою та хризантемою. Ми навіть намагаємось говорити мовою квітів. Чи могли б ми жити без них? Нас лякає думка про мир, позбавлений їхньої присутності. Яку втіху вони приносять хворому, що лежить у ліжку, яке світло блаженства вони приносять у темряву втомлених душ! Їхня безтурботна ніжність вселяє в нас впевненість, як і уважний погляд на дитину повертає нам втрачені надії. Навіть якщо ми вже мертві, вони залишаються сумувати на наших могилах.
Досить сумно, але ми не можемо приховувати той факт, що, незважаючи на наші товариські стосунки з квітами, ми не піднялися надто високо над тваринами. Вовк у овечій шкурі всередині нас скоро покаже свої зуби. Адже недарма було сказано, що людина у 10 років – тварина, у 20 – божевільний, схиблений, у 30 – невдаха, у 40 – ошуканець та шахрай, у 50 – злочинець. Можливо, людина стає злочинцем через те, що ніколи і не переставала бути твариною? Ніщо не є реальним для нас, окрім голоду. Ніщо не є священним, крім наших власних бажань. Храм за храмом руйнуються перед нашими очима, але один вівтар назавжди збережений, у якому ми підпалюємо ладан головному ідолу – нам самим. Наш бог великий, а гроші є його пророком! Ми спустошуємо природу, щоби принести йому жертву. Ми хвалимося, що ми перемогли матерію, але забуваємо, що саме вона нас і створила. Які тільки звірства ми не робимо в ім'я культури, витонченості та вишуканості!
Розкажіть мені, милі квіти, сльози зірок, що стоять у саду і б'ють своїми головками, співаючи про росу і сонячне проміння, чи знаєте ви про страшну долю, яка на вас чекає? Мрійте і веселіться на ніжному тихому вітерці, поки можете. Завтра безжальна рука зімкнеться у вас на горлі. Ви пізнаєте страждання, тому що вас вирвуть порізно, стеблинка за стеблом, і віднесуть геть від вашого спокійного будинку. Бідолахи, а доля ще може пройти повз вас. Вона може сказати, які ви прекрасні, в той час, як її руки все ще будуть покриті вашою кров'ю. Скажіть мені, чи це доброта? Може бути, ваша доля – бути ув'язненними у волоссі тій, про яку ви знаєте, наскільки вона безсердечна? Або ваша доля – бути бутоньєркою в петлиці у того, хто не наважився б подивитись вам в обличчя, якби ви були людьми? Вашою долею, можливо, стане ув'язнення в якийсь вузький посудині із застійною водою, щоб вгамувати жахливу спрагу, яка попереджає про життя, що згасає.
Квіти, якби ви були на землі Японії, ви могли б колись зустріти страшного персонажа, озброєного ножицями та крихітною пилкою. Він називає себе майстром квітів та претендує на права лікаря. І ви інстинктивно зненавиділи б його, оскільки дізналися б, що лікар завжди намагається продовжити неприємності своїх жертв. Він зріже, зігне і скрутить вас у ті неможливі композиції, які, на його думку, є найбільш прийнятними. Він скривить ваші м'язи і змістить ваші кістки, як будь-який остеопат. Він обпалить вас за допомогою розпеченого вугілля, щоб зупинити вашу кровотечу, і встромить у вас дроти, щоб сприяти вашій циркуляції. Він триматиме вас на дієті із солі, оцту, і іноді купоросу. Кип'ячена вода буде вилита на ваші ноги, коли ви, здається, зовсім знепритомнієте. Він буде хвалитися тим, що він зміг зберегти у вас життя на два тижні довше, ніж це було б можливо без цього догляду. Чи не вважали б за краще, щоб вас одразу вбили, коли тільки ви були зірвані? Які злочини ви повинні були вчинити під час вашого останнього втілення, щоб заслужити таке покарання?
Безглузде псування квітів у середовищі західного суспільства є навіть жахливішим, ніж той спосіб, за допомогою якого доглядають східні майстри. Незліченна кількість квітів зрізається щодня в Європі та Америці, щоб прикрасити бальні кімнати та банкетні столи та викинути їх наступного дня. Якщо пов'язати їх усі разом, то цей букет зміг б опоясати цілий континент. Поруч із цією крайньою легковажністю по відношенню до життя провина майстра квітів стає незначною. Він принаймні поважає економію природи, відбирає свої жертви з турботливою передбачливістю і після їхньої смерті віддає свою повагу до останків. На Заході виставляння квітів напоказ є примхою, капризом на мить, частиною блиску та шику багатства. Куди вони всі подінуться, ці квіти, коли буйні веселощі закінчаться? Немає нічого жалюгіднішого, ніж побачити зів'ялі квіти, безжально викинуті на компостну купу.
Чому квіти були народжені такими гарними і водночас такими нещасними? Комахи можуть вжалити або вкусити на свій захист і навіть найлагідніші тварини боротимуться, коли їх заженуть у пастку. Птахи, чиї пір'я шукають, щоб прикрасити ними якийсь капелюшок, можуть відлетіти від переслідувача. Тварина з дорогоцінним хутром, чию шубу ви носите, може сховатися, почувши наближення мисливця. Нажаль, єдина відома квітка, яка має крила, – це метелик. Усі інші стоять безпорадні перед руйнівником. Якщо навіть вони пронизливо кричать у своїй смертельній агонії, їхній крик ніколи не досягне черствого слуху. Ми завжди жорстокі і безжальні з тими, хто нас любить і служить нам безмовно. Але може прийти час, коли через нашу жорстокість ми втратимо своїх найкращих друзів. Ви не помічали, що дикі квіти стають більш рідкісними і мізерними з року в рік? Можливо, тому, що мудреці сказали їм піти до того часу, поки люди стануть гуманнішими. Можливо, вони мігрували на небеса.
Багато що можна сказати на користь того, хто культивує рослини. Людина з горщиком набагато гуманніша, ніж людина з ножицями. Ми із задоволенням спостерігаємо, як він турбується про воду та сонячне світло, бореться з паразитами, побоюється настання заморозків, тривожиться про повільне розпускання бруньок, захоплюється зростанням здорового листя.
На Сході мистецтво вирощування квітів є одним із найдавніших. Любов поета до улюбленої рослини часто зустрічається у міфах, віршах та піснях. З розвитком кераміки під час правління династій Тан та Сун у палацах з'явилися спеціальні ящики (не горщики) для квітів, прикрашені коштовним камінням. Також призначалася спеціальна прислуга, щоб стежити за кожною квіткою та мити їхнє листя за допомогою м'яких кистей із заячої вовни. В одній із книг написано, що півонію мала поливати гарна дівчина в японському костюмі, а зимову сливу – блідий стрункий чернець.
У Японії одна з найпопулярніших опер, "Хачинокі", складена в період правління династії сьогунів Асикага (1335–1573), заснована на історії про збіднілого лицаря, який у морозну ніч, не маючи дров для підтримки вогню, але бажаючи нагодувати мандрівного ченця зрубав свої дбайливо вирощені рослини. Монах був не ким іншим, як добрим чарівником, і жертва лицаря не залишилася без винагороди. Ця опера все ще викликає сльози японської публіки.
Великі запобіжні заходи вживалися для збереження делікатних бутонів. Імператор Хієнсунд з династії Тан розвішував крихітні золоті дзвіночки на гілках рослин у своєму саду, щоб відлякувати птахів. Саме він навесні вирушав зі своїми придворними музикантами до саду, щоб порадувати квіти приємною ніжною музикою. Незвичайна табличка існує в одному з японських монастирів із Середніх віків. Зроблена для захисту певного чудового виду сливового дерева, вона звертається до нас із жорстоким гумором, властивим воєнному часу. Описавши красу квіток дерева, напис далі говорить: "Той, хто зріже хоча б одну гілку з цього дерева, поплатиться за це своїм пальцем". От би подібний закон був запроваджений сьогодні проти тих, хто безжально вбиває квіти та псує витвори мистецтва!
Навіть якщо квіти ростуть у горщиках, ми схильні звинувачувати людину в егоїзмі. Навіщо брати рослини з їхніх власних будинків і примушувати їх цвісти серед чужого оточення? Це те саме, що просити птахів співати і розмножуватися в клітинах. Хтозна, що відчувають орхідеї, задушені штучним опаленням в оранжереях та теплицях. Може, вони безнадійно прагнуть бодай миттю поглянути на своє звичне південне небо?
Ідеальний любитель квітів той, хто відвідує їх у їхніх рідних місцях, подібно до поетів і філософів, які могли сидіти перед зламаним бамбуковим парканом і розмовляти з ним, або бродити в сутінках серед загадкових пахощів квітучих сливових дерев, або спати так, щоб сни змішувалися зі снами лотоса. Той самий дух рухав імператрицею Коміо, однією з найзначніших правителів періоду Нара, коли вона співала:
О квітка!
Якщо я зірву тебе,
Моя рука осквернить тебе.
Стій у луках так само, як ти стоїш.
Я подарую тебе Будді минулого,
Сьогодення та майбутнього.
Коли чайні майстри засновували культ квітів, вони міркували так: "Давайте не будемо надто сентиментальними і марнотратними, а краще будемо більш величними та прекрасними. Ми зустрічаємося з руйнуванням усюди, куди тільки не повернемося: воно внизу та вгорі, ззаду та спереду. Чому б нам не зустріти смерть так само радісно, як життя? Вони двійники, копії одна одної, ніч та день Брахми.