Так само регулярно спадають на них злигодні. Спина мого батька зігнулась не відразу, а потроху, після кожної весни в оливковому саду. Так само й пологи, щоразу забираючи жіночу красу моєї матері, повторювались через однакові проміжки часу. Завжди перед їх очима — свій шмат землі, щороку зеленіючі дерева, маленька церква, де вони слухають недільні тексти з Біблії. Все це викликає в них те почуття сталості й необхідності, в якому вони черпали собі силу, щоб, обливаючись потом, тягати гірськими стежками свої кошики, народжувати дітей, ба навіть їсти. Їх упевнили, що око Всевишнього почиє на них — допитливо, майже тривожно, що увесь світовий театр створено навколо них для того, щоб вони — дійові особи — могли виконувати в ньому свої постійні — малі чи великі — ролі.
Що б сказали ці люди, коли б почули від мене, що живуть на маленькій кам’яній брилі, яка, безперервно обертаючись у порожнечі, сама рухається навколо інших зірок — одна з багатьох інших і така незначна. То нащо здалися тоді таке терпіння, така покора перед злиднями. І нащо здалося тоді Святе Письмо, яке все пояснює і доводить необхідність поту, терпіння, голоду, підвладності, коли воно, як виявляється, сповнене помилок? Ні, я бачу, як їхні очі виповнює страх, як випадають з рук їхні ложки, бачу, якими зрадженими й ошуканими вони себе почувають. Вони кажуть: то виходить, око Всевишнього не почиє на нас. То мусимо дбати про себе самі — темні, старі й згорьовані? Виходить, ніхто не дарував нам іншої ролі, крім цієї тлінної, гіркої, на крихітній Землі, такій залежній, що навколо неї вже ніщо не обертається? Жодного глузду немає в нашій бідності. Голод — це просто брак їжі, а не випробування сил, а виснажлива праця — теж ніяка не заслуга, коли вік гни спину і, як проклятий, роби. То ви розумієте, що з декрету священної конгрегації я вичитав благородну материнську жалість, велику душевну доброту.
ГАЛІЛЕЙ. Душевну доброту! Ви, мабуть, думаєте, що нема нічого: вино випито, губи пересмагли, то хай цілують сутану! Чому ж то нічого нема? Чому єдиним ладом у цій країні є тільки лад порожніх засік, а необхідність — це тільки необхідність виснажуватись до смерті? Між пишними виноградниками, край пшеничного поля! Ваші селяни з Кампаньї сплачують війни, що їх заступник лагідного Ісуса веде в Іспанії та Німеччині. Для чого він ставить Землю в центр всесвіту? Для того, щоб трон святого Петра міг стояти в центрі Землі. Саме про це і йдеться. Ви маєте рацію, йдеться не про планети, а про селян з Кампаньї. І не балакайте мені про красу явищ, позолочених давністю! Знаєте, як мушля-перловиця створює перли? Цей молюск у тяжкій хворобі обгортає слизотою стороннє тіло, наприклад, піщинку, сам він мало не гине при цьому. На біса мені та перлина, дай мені краще здорову устрицю. Чесноти зовсім не пов’язані зі злиднями, дорогий мій. Якби ваша паства складалась із заможніх і щасливих людей, вона могла б розвинути чесноти добробуту і щастя. А тепер ці чесноти виснажених людей виростають на виснажених нивах, і я відкидаю їх. Синьйоре, мої водяні насоси можуть створити більші чудеса, ніж усе ваше смішне надлюдське мучеництво. "Плодіться і множтеся", а ниви неродючі, а війни знищують кожного десятого з вас. Що ж мені — брехати вашій пастві?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (вкрай схвильований). Є вищі мотиви, що змушують нас мовчати: це душевний мир знедолених!
ГАЛІЛЕЙ. Хочете подивитись на годинник роботи Челліні? Мені його щойно привіз кучер кардинала Белларміна. Дорогий мій, в нагороду за те, що я збережу душевний спокій, скажімо, ваших батьків, власті пропонують мені вино, яке селяни вичавлюють в поті свого лиця, створеного, як відомо, за образом і подобою Бога. Коли б я погодився мовчати, то це б мало, без сумніву, вельми підлі мотиви: заможне, дозвільне життя, ніяких переслідувань і так далі.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, я — священик.
ГАЛІЛЕЙ. Але ви й фізик. І бачите, що у Венери є фази. Ось глянь сюди! (Показує крізь вікно). Бачиш там малого Пріапа коло джерела під лавровим деревом? Бог садів, птахів і злодіїв, сільський сороміцький двохтисячолітній бог! Він менше брехав. Гаразд, не будемо про це, я теж вірний син церкви. Ви знаєте восьму сатиру Горація? Якраз цими днями я перечитую його. Здобуваю деяку душевну рівновагу. (Дістав невеличку книжку). Він надає слова саме цьому Пріапові, маленькій статуї, яка була поставлена в Есквілінському парку. Починається вона так:
Колода фігова, оцупком непридатним
Ані до чого був я. Довго тесля
Роздумував. Пріапа чи ослін
Із мене витесати. І відважився
Зробити бога.
Думаєте, Горацій заборонив би собі вставити у вірш замість слова "ослін" слово "стіл"? Синьйоре, моє естетичне чуття буде ображене, коли Венера в моєму космосі опиниться без фаз! Ми не можемо винайти машинерії для подачі нагору річкової води, якщо ми не вивчимо ту найвищу машинерію, яка існує перед нашими очима. Сума кутів трикутника не може змінюватися на потребу папської курії. Орбіти летючих тіл я не можу обчислити так, щоб воднораз врахувати і політ відьми на мітлі.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А чи не здається вам, що істина, — коли це істина, — проб’ється і без нас?
ГАЛІЛЕЙ. Ні, ні, ні! Пробиваються саме стільки істин, скільки ми їх пробиваємо; перемога розуму може бути лише перемогою розумних. Ваших селян з Кампаньї ви змальовуєте вже, як мох на їхніх хижах! Як може хтось припустити, що сума кутів трикутника може відповідати його потребам! Та коли вони не зрушать з місця і не навчаться думати, то найкращі водокачки їм ні до чого. Чорт забирай, я бачу божественне терпіння ваших людей, але де ж їх божественний гнів?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ви втомилися.
ГАЛІЛЕЙ (розкидає перед ним купу рукописів). Ти фізик, сину мій? Ось тут з’ясовані причини припливів і відпливів світового океану. Але тобі не можна цього читати, чуєш? О, ти вже читаєш? То ти фізик?
Маленький чернець заглиблюється в рукописи.
Яблуко з древа пізнання! Він уже вгризається в нього. Він проклятий навіки, але мусить його з’їсти, нещасний ненажера! Часом думаю собі: згоден, щоб мене замкнули в льох на десять сажнів углиб, куди й промінь світла не пройде, аби тільки довідатись, що це за річ така: світло. І найгірше: те, що знаю, мушу розповісти. Як коханець, як п’яниця, як зрадник. Це вада, вона призводить до нещастя. Доки я волатиму в пустелі — ось у чому питання?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (показує на якесь місце в рукопису). Цього речення я не розумію.
ГАЛІЛЕЙ. Я з’ясую тобі, з’ясую.
9.
Вісім років мовчав Галілей. Після того як на папський престол вступив новий папа, який і сам був ученим, Галілея заохочують знову взятись за свої досліди.
Правду — в мішку.
Рот — на замку.
Держав вісім років. Але не втерпів —
І правду на люди пустив.
Будинок Галілея у Флоренції. Учні Галілея — ФЕДЕРЦОНІ, МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ і АНДРЕА САРТІ, вже юнак, зібрались на експериментальну лекцію. Сам ГАЛІЛЕЙ стоїть і читає книгу. ВІРДЖІНІЯ і СИНЬЙОРА САРТІ шиють весільну білизну.
ВІРДЖІНІЯ. Як весело шити весільне вбрання. Це буде скатертина для довгого стола. Людовико любить гостей. Тільки треба, щоб було до ладу зроблено, його мати помітить кожну ниточку. Вона на згодна з книгами тата. І патер Христофор теж.
СИНЬЙОРА САРТІ. Ось уже за скільки років він не написав жодної книжки.
ВІРДЖІНІЯ. Певно побачив, що помилявся. В Римі один вельмиповажний високопоставлений священик багато чого розповідав мені з астрономії. Там занадто великі відстані.
АНДРЕА (пише на дошці порядок денний). "Четвер увечері: плаваючі тіла". Знову: лід, робота з водою, терези, залізна голка, Аристотель. (Добуває предмети).
Інші читають книги. Заходить ФІЛІППО МУЦІУС, вчений середніх літ. Вигляд має трохи збентежений.
МУЦІУС. Можете ви сказати синьйору Галілею, що він повинен мене прийняти? Він мене проклинає, не вислухавши.
СИНЬЙОРА САРТІ. Але ж він не хоче вас прийняти.
МУЦІУС. Бог вам заплатить, коли ви його попросите. Я мушу з ним поговорити.
ВІРДЖІНІЯ (підходить до сходів). Тату!
ГАЛІЛЕЙ. Що там?
ВІРДЖІНІЯ. Синьйор Муціус.
ГАЛІЛЕЙ (рвучко встає, іде до сходів, учні за ним). Що вам треба?
МУЦІУС. Синьйоре Галілею, прошу дозволу пояснити вам деякі місця в моїй книзі, де нібито піддається прокляттю вчення Коперніка про обертання Землі. Я...
ГАЛІЛЕЙ. Що ви збираєтесь пояснити? Ви цілком згодні з декретом святої конґреґації від тисяча шістсот шістнадцятого. Звичайно, то ваше право. Хоч ви тут і вивчали математику, але це ще не причина, щоб вислуховувати від вас, що двічі по два — чотири. Можете з повним правом казати, що цей камінь (витягає з кишені камінця і кидає його до передпокою) допіру полетів угору, до стелі.
МУЦІУС. Синьйоре Галілею, я...
ГАЛІЛЕЙ. Не кажіть нічого про труднощі! Мені й чума не завадила продовжувати свої спостереження.
МУЦІУС. Синьйоре Галілею, чума — то ще не найгірше.
ГАЛІЛЕЙ. То я вам скажу: хто не знає істини, той просто неук. А хто її знає і називає брехнею, той — злочинець! Ідіть геть з мого дому.
МУЦІУС (ледве чутно). Ваша правда. (Виходить).
Галілей знов іде до свого кабінету.
ФЕДЕРЦОНІ. На жаль, це так і є. Він не велика людина, і взагалі нічого не варт, хіба що був колись вашим учнем. Він слухав учення Галілея, а тепер має казати, що все це невірно.
СИНЬЙОРА САРТІ. Мені шкода цього чоловіка.
ВІРДЖІНІЯ. Тато дуже його любив.
СИНЬЙОРА САРТІ. Я б хотіла поговорити з тобою, Вірджініє, про твоє заміжжя. Ти ще така молоденька, матері в тебе немає, а батькові тільки й клопоту, щоб класти собі оті крижинки на воду. У всякому разі, не раджу тобі вдаватися до нього із запитаннями про шлюб. Він буде цілий тиждень за обідом та ще при цих молодих людях говорити про найстрашніші речі, бо ж не має ні на копійку сорому та й ніколи його не мав. Я теж ні про що таке не думаю, а просто — як це воно буде далі. Я не можу всього знати, людина я неосвічена. Але таку серйозну справу навмання не починають. Гадаю, тобі слід вдатися до справжнього астронома з університету, хай він складе гороскопа, а тоді вже й знатимеш, що тобі судилось. Чого ти регочеш?
ВІРДЖІНІЯ. Бо я там була.
СИНЬЙОРА САРТІ (з жадібною цікавістю). Що ж він сказав?
ВІРДЖІНІЯ. Два місяці я маю остерігатись, бо Сонце стоїть під знаком Козерога, а тоді розташування зірок буде для мене надзвичайно сприятливим і хмари розійдуться.