О, як проречисто мене за гріх
Картає ваше звернення суворе!
Так ви читач куплетиків моїх?
Аж ось коли спіймались, монсеньйоре!
У мене муза й вип'є, то не спить,
А тішиться, жартує напропале.
Не гріх під чаркою й людей повеселить...
Гомін ходить муравлиськом,
Чути мову запальну,
Сам король з двором і військом
Вирушає на війну...
Гляньте: цей маркіз
Право нам скупе привіз.
На коні баскому,
Вчвал прискочив він додому
Та й у замок свій
Квапиться мерщій...
Ні, друзі, я нічим, нічим не хочу бути.
Хай інші квапляться на ваш пустий парад.
Господь велів мені на вужчий шлях звернути:
Я, птах несміливий, уник двірських принад.
Що б я хотів собі? Гарнесеньку небогу
Та скромну бесіду з гулякою хмільним...
Як до мощей я прикладавсь
Надвечір, в присмерку собору,
Сусід до мене обізвавсь:
"А чув, як цей святий говоре?..
Вже скоро, Франціє. Я смерті подих чую.
О мати дорога! Нехай твоє ім'я,
Ім'я улюблене останнім прокажу я.
Чи хто любив тебе віддaніше, як я?..
Я бачив Мир — як над землею віяв
Квітками він і золотом пашні.
Він переміг, і бог війни розвіяв
Погрози хмар і блискавок огні.
I мовив Мир: "У кожному народі
Я вмію честь і гідність одзначuть...
Про вашу звідавшись недугу,
Префект поліції звелів,
Щоб допоміг я вам, як другу,
I з ложа смертного підвів.
До столу ж! Хай лунає спів!..
Поетам-робітникам
Є фея, фея рим. На землю лине
Дочка небес, чарівна й голосна,
I нас втішає у трудні хвилини...
Той спомин бранцеві — як воля пожадана,
Я був іще малий, коли зачувся крик:
"Гей, на Бастілію! До зброї, громадяни!"
I все пішло туди — купець і ремісник.
Як зблідла дівчина і як жахнулась мати,
Зачувши рев гармат і барабанний гнів.
Та переміг народ...