Мотиви ранньої творчості Юрія Яновського

ЯНОВСКИЙ ЮРІЙ

(1902— 1954)

Народився в с. Майєровому (тепер Кіровоградська область) в заможній селянській родині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, служив у різних установах. Навчався в Київському політехнічному інституті, але не закінчив його через матеріальні нестатки. Працював у газеті "Більшовик", потім зацікавився кіномистецтвом. Був спочатку редактором кінофотоуправління, аз 1926р. став головним редактором Одеської кінофабрики. Жив у Харкові. Під час Другої світової війни в евакуації очолював журнал "Українська література" (тепер — "Вітчизна"). Останні роки життя провів у Києві.

Поет, прозаїк. Утворах Яновського присутній дух творчого неспокою, порив до утвердження індивідуальності людини в мінливому світі. Найвідоміші з них: збірка поезій "Прекрасна Ут", романи "Майстер корабля", "Чотири шаблі", "Вершники".

Мотиви ранньої творчості Юрія Яновського

Яновський будував свою творчість на ідеалах культового німецького філософа XIX століття Фрідріха Ніцше. Головна воля до влади, яка народжує надлюдину.

теза учення мислителя

Ціль життя — підняття над іншими.

Світогляд Яновського відрізняє ідея вічного повернення, язичницької циклічності життя. Тому коло виступає емблемою всієї творчості митця. Кровна пам'ять предків, "кров землі", цінності матері-землі — ось пріоритети його літературних героїв.

Досконала природна краса й жорстокість його персонажів ідуть від акцентування дитячого, мужнього й жорстокого типу людини. Жорстокість і стоїцизм тут підкреслюють гідність ворога. Чим жорстокіша кара, тим більші симпатії до ворога, рівність йому. Війна й революція несуть справедливість, новий світ, а жорстокість — воля Божа в ім'я утвердження нового порядку існування. Творення революції асоціюється з актом творення світу.

Традиційний гуманізм для Яновського чужий. Його гуманізм у жорстокості. Тільки жорстокість сприятиме самотворенню людини, утвердженню в світі волі до влади. Життя — складник волі до влади. Люди легко помирають і знищують інших. Герой Яновського наділений міфологічним світовідчуттям: жертовність лежить в акті творення світу. Герой — це не тільки вбивця, це жертва, поспішно готова до смерті.

Листоноша (новела "Лист у вічність") — аналог усіх жертв, що існували до нього. Події відбуваються в суботу перед святами. Люди збирають зелень, щоб прикрасити хату. Зелені свята — час, коли вшановують своїх предків, коли до живих приходять душі померлих родичів. Цей зв'язок передбачав жертовність. Бути жертвою було справою честі. Герой належить до обраних жертв. Зовні він дуже слабий, замучений. П'явки, які присмокталися до тіла — прикраси на тілі жертви. Герой виявляє волю до влади над собою, над власною пам'яттю. Він наказує собі забути інформацію, якою володів, щоб не видати її ворогові. Вмирання на самоті подібне до рівня прозріння, недоступного іншим.

Українські письменники мислили законами екзистенціалізму. Рівень становлення будь-чого співвідноситься з фактом приреченості на смерть. Смерть — те, на що приречені всі. Смерть — єдиний творець. На рівні літератури зумовлюється поява нових жанрів — роман у новелах ("Вершники", "Чотири шаблі").

"Вершники" — вісім новел. У кожній йдеться про чиюсь смерть. "Подвійне коло" — смерть братів Половців. Коли один із синів помирає, батько згадує про нього. "Дитинство" — комісар згадує про смерть свого діда. Дід володів таємницями рослин, які підтримують людське життя. "Адаменко" — факт самогубства як одна з вершин людини. Смерть не є невдоволення життям. Адаменко — горда людина, шахтар, вершник революції. Зробив усе, щоб не померти лежачи: встає, коли стріляє в себе.