На крилах поезії ("Веснівка" М. Шашкевича)

ШАШКЕВИЧ МАРКІЯН

(1811-1843)

Народився в с. Підлісся на Львівщині в родині священика. Навчався в Золочівській німецькій школі, Львівській та Бережанській гімназіях, з 1829 р. — у Львівській духовній семінарії та на філософському відділенні університету. У 1830 р. був виключений із семінарії, продовжив навчання в університеті. У 1834 р. поновив навчання в семінарії, але вважався "політично неблагонадійним".

У 1838 р. став священиком у с. Гумниськи, а згодом — Новосілки. Селяни дуже любили і поважали молодого священика. Постійні нестатки, напружена праця, сутички з начальством згубно позначилися на здоров'ї М. Шашкевича. Він помер від сухот на 32-му році життя.

Поет, громадський діяч. Разом із Я. Головацьким та І. Вагилевичем заснував гурток "Руська трійця" (1832), який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і науково-популярних праць досягти національного відродження Галичини, вибороти громадські права. Членами гуртка були укладені альманахи "Син Русі", "Зоря", "Русалка Дністровая". Вихід останнього у 1837р. започаткував розвиток нової української літератури в Галичині.

Художній доробок М, Шашкевича складається з ліричних віршів, історичних поем, балад, байок, оповідання "Олена", що мають яскраво виражений романтичний характер. Романтизм його ґрунтувався на народно-національній основі, спирався на усну народну творчість. Також писав твори для дітей, уклав "Читанку", надруковану фонетичним правописом.

На крилах поезії

("Веснівка" М. Шашкевича)

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху "Русалка Дністрова", виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка "Руська трійця", де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум'яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори — оповідну казку "Олена", ліричні поезії "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Туга за милою", "Сумрак вечірній". Серед них і перлина української класичної літератури — поезія "Веснівка".

Тематичний спектр творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний — це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях "О Наливайку", "Хмельницького обступленіє Львова", й картини природи в "Сумраку вечірньому", "Тузі", "Над Бугом", роздуми про сенс життя, щастя й покликання ("Лиха доля", "Розпука", "Думка"), і, безперечно, загадка кохання ("Туга за милою", "До милої"). Герої його ліричних поезій — калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій — традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой — люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов'язаний із духом народу.

Провідний пафос "Веснівки" — надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки — обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

"Веснівка" Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між "квіткою дрібною" та "весною раненькою". Щоб привернути до себе світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю — просить долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна:

"Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко;

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, —

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, —

Жаль серцю буде".

Однак звертання — благання квітки настільки полум'яне, що в читача не залишається сумніву — застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

"Нене рідная!

Вволи ми волю —

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила,

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!.."

"Веснівка" М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом "Веснянки" Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але "хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху?" Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла! Ліричною поезією "Веснівка" Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму — прагнення волі, відродження, пошук себе у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.