ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
(народився 1950 року)
Народився в с. Жваніна Вінниччині у багатодітній родимі. Рано втратив батька. Середню освіту здобував у школах-інтернатах. Закінчив Вінницький педагогічний інститут і деякий час працював учителем. Потім вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, оскільки з дитинства мріяв займатися кіномистецтвом. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка.
Поет, кіносценарист. Найвідоміша збірка поезій "Рушник землі" (1984). Лауреат премії імені Василя Симоненка.
Станіслав Чернілевський: поет, кіносценарист, особистість
Життєвий шлях Станіслава Чернілевського був вельми непростим. Хлопчик залишився без батька у багатодітній родині, тож довелося здобувати середню освіту в школах-інтернатах. Не відразу Станіславу пощастило з вибором "сродної" професії. Спочатку недовго працював учителем після закінчення Вінницького педагогічного інституту, але не вважав цю роботу справді "своєю". З дитинства Чернілевський марив кінематографом і прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого він здобув фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка.
Проте де б не був Станіслав Чернілевський, яку життєву дорогу собі не обрав би, він, перш за все, поет. Йому заслужено було присуджено премію імені Василя Симоненка.
Поезія Чернілевського бере свої початки і мотиви в дитячих мріях. Дмитро Павличко у передмові до книги С. Чернілевського "Рушник землі" писав: "Є такі серця, для котрих розлука з матір'ю — смертне страждання..." З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних почувань народжувалися його вимогливі поняття людини і світу, емоційні хвилі душі, котрі проносилися через усе дитинство й молодість, щоб ударити нині гучним прибоєм поетичного слова".
Про палку любов до рідної неньки свідчить вірш "Теплота родинного інтиму". Мати творить диво, намагаючись зігріти свою родину, вона запалює піч і прив'язує "мотузком диму" хату до небес. У неї в гостях уже дорослий син, але в хаті, зігрітій материнським теплом, він знову стає малесенькою дитиною, його душа світліє, бо відчуває світло світанкового маминого вогню.
Коли роз'їхалися діти, мати сумує, знову і знову чекає їх у спорожнілій хаті, щоб зігріти своєю теплотою. Пізніше свої найкращі думки мати пов'язує з онуками. Про це вірш "Забула внучка в баби черевички". Коли літо "перекотилось" за село і осінь тихенько опустила "горіховий листок перед вікном", прийшла пора бабусі прощатися з онучкою, яка гостювала у неї в селі.
Маленька дівчинка махнула "рученям", окропила повітря дитячим сміхом і поїхала в місто. Випадково забуті маленькі дитячі черевички нагадали бабусі про те, як вона була колись маленькою, про те, як підростали її діти, про маленьку онучку, яку хотілося б бачити частіше. Перед сном бабуся торкнулася до черевичків, щоб уві сні побачити їх маленьку господиню.
Любов до матері, до рідного дому сформувала особистість Станіслава Чернілевського. Надзвичайно тонкий лірик, він, як ніхто інший, зумів передати материнську гіркоту і сум розставання з рідними дітьми і онуками.