Засади творчості Миколи Хвильового

ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА

(1893— 1933)

Справжнє прізвище — Фітільов. Народився в с. Тростянець (тепер Сумська область) в родині вчителя. Навчався в Богодухівській гімназії. Працював слюсарем у ремісничій школі, в канцелярії волосної управи с. Рублівка, брав участь у роботі місцевої "Просвіти". У 1916р. пішов до війська, брав активну участь у громадянській війні, 1919 р. вступив до Комуністичної партії. З 1921 р. мешкав у Харкові. У 1933р. на знак протесту проти тоталітарної політики уряду СРСР покінчив життя самогубством, похований у Харкові.

М. Хвильовий — культова постать літератури 20-30-х років. Був одним із засновників та ідеологом, письменницьких організацій "Гарт", ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури), "Урбіно", "Пролітфронт". Видавав журнал "Літературний ярмарок". Був ініціатором літературної дискусії 20-х років. Писав поезію і прозу (збірки оповідань "Сині етюди" та "Осінь" з'явилися 1923 р., повісті "Іван Іванович", "Повість про санаторійну зону", "Вальдшнепи"). Твори Хвильового відзначаються вдалим поєднанням у них таких художніх напрямків, як неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, реалізм. Особливістю багатьох новел є безсюжетність.

Засади творчості Миколи Хвильового

У 1925-1928 роках головною подією української культури була літературна дискусія, де відбувалося зіткнення просвітянської моделі літератури й європейської (модерністської). Найавторитетнішим прихильником другої позиції був Микола Хвильовий.

Назва започаткованої ним ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) — була алюзією на Академію Платона. Головне правило засідань цієї літорганізації — абсолютна свобода суджень.

Хвильовий обстоював естетську літературу, потребу засвоїти знання Європи й її психологію, стати психологічним європейцем. Емблема європейської психології — Фауст, для якого характерна мужня цілісність, високий ідеалізм, абсолютний інтелектуалізм. Фауст мислить у ситуаціях, де не здатен мислити ніхто. Однак інтуїція Фауста вивищує його понад розум.

Пропагований письменником вітаїзм — це вічний бунт, себенаповнення до краю, життєствердження, "прагнення жити подесятереним життям" (О. Блок). Це приреченість на безсмертя, сп'яніння від справжньості життя, романтика прориву в безсмертя. Митець стверджував необхідність азарту, як шлях безсмертя. Для нього нема "золотої середини" — треба йти тільки по краю. Ризик і екстрим — емблема цього стилю.

Хвильовий обстоював необхідність політичного суверенітету України, критикував ідею "старшого брата", наслідування російської літератури. На доведення цього він указував на специфіку української й російської душі. Письменник виступав проти надмірної сентиментальності українця, невміння дивитися правді в очі.

Революціонер-ідеаліст, Хвильовий довіряє революції, вірить, що вона приведе до гармонії. Проблема революціонерів Хвильового-у спробі роздвоєну душу відтворити як цілість. Сам Хвильовий страждав на неврастенію, його мучили жахливі галюцинації. Виключно самотній, він будував життя на основі життя своїх персонажів і рівнявся на лозунг Фрідріха Ніцше: "Якщо не можна гордо жити, то треба гордо померти".

Втручання політиків поклало кінець літературній дискусії, а постріл у скроню — кінець творчому шляху українського європейця Миколи Хвильового.