Нова доба вимагає нових героїв, нових персонажів. Революційні перетворення 1917 року породили ціле покоління людей, захоплених ідеєю, відданих їй, фанатично вірних. Такі нові герої могли піднімати маси на боротьбу, їм вірили, та вони й самі беззастережно вірили в користь того, що відбувається. Звичайно, вони знайшли своє відображення в літературних творах різних авторів. Особливо цікаво спостерігати, як створює свою "нову людину" Микола Хвильовий — захоплений романтик революції та її перший скептик і критик.
На увагу заслуговує повість українського письменника "Сентиментальна історія", зі сторінок якої перед нами постає образ чистої і наївної Б'янки, щиро захопленої революційними перетвореннями, у вирі яких загинув її брат. Він розповідав радісно дівчині "про світові пожари, про невідомий фантастичний край", де "чекає нас не смерть, а якесь надзвичайне безсмертя", і вона вже бачила себе там, бачила "внутрішніми очима нових людей якоїсь ідеальної країни". Вона і сама претендує на це звання — нової людини нової епохи. Б'янка відчуває потребу зробити щось велике і величне, вона вихована на ідеалі, саме тому прилюдно обвинувачує свій "комол" у розгнузданості, ненавидить "вислуховувати... парикмахерську пошлятину". Та, на жаль, вона залишається лише маленькою людиною, як і знайомі з її кола, і вона не може вирватися із "зачарованого круга дичавини, що загородив ...якусь таємну даль".Сильною людиною, за моїми переконаннями, можна назвати тільки ту, яка може здійснити щось таке, що відповідає її моральним переконанням (навіть якщо це йде всупереч із поглядами, прийнятими в міщанському облудному суспільстві, навіть якщо за це на людину чекає покарання), яка може відмовитися від себе заради інших, яка має міцні принципи. Це, як зараз модно говорити, харизматична особистість, це людина дії. Шкода, але Б'янка не відповідає званню сильної української жінки. Вона — дівчина з романтичними ідеалами, що живе у вимріяному світі і боїться стикатися зі світом реальним, часто брудним і жорстоким. До речі, це характерна риса творчості Миколи Хвильового: його романтичні герої живуть поза своїм часом, у захоплених мріях про ідеальне майбутнє, а отже, не можуть впливати на своє сьогодення. Б'янка не знаходить себе у сірій буденщині, вона скоріше жертва свого часу, жертва історії, якій я чомусь не можу співчувати.
Дівчина, як мені здається, живе тільки для себе. Так, вона виконує громадські обов'язки, але боїться світу, з яким навіть не намагається боротися: вона не зуміла (чи не схотіла) врятувати від смерті свою сусідку — товаришку Уляну, звинувачуючи в цьому Бога: "Ну, Боженько! Чому ж ти не відчинив дверей, коли до мене стукала раба твоя Уляна? Ну? Вона хоче відшукати сильного і великого чоловіка, який допоможе їй, "і тоді станеться чудо", але це "чудо" для Б'янки — це тільки думки про власну цнотливість, про кохання і про те, як спокусити цього чоловіка. Віддатися першому стрічному, який до того ж тобі шалено неприємний, аби тільки зробити боляче іншому, — чи це не справжній "героїчний вчинок"?
Тому для мене героїня "Сентиментальної історії" не є прикладом сильної української жінки, яка здатна відстоювати свої переконання, бути підтримкою іншим, віддавати свої сили і життя переконанням. Єдиною заслугою Б'янки можна вважати те, що вона все Ж таки намагалася якось жити і виживати в складний час "якоїсь нової дичавини", коли над світом "зашуміла модернізована тайга азіатщини" і "тільки зрідка проривалися молоді вітерці".