Новела М. Хвильового "Я (Романтика)" — це втілення тієї віри та розчарування, які пережив у житті сам письменник. Це зображення антигуманного й антинародного характеру революції і громадянської війни. Митець аналізує суперечність служіння абстрактній ідеї, тому долі героїв новели такі трагічні.
Дія відбувається в будинку "розстріляного шляхтича", а розповідь ведеться від Імені головного героя "Я", на якого покладено провідну місію. Він керує батальйоном, що складається з "юних фанатиків комуни", і не має права на помилки, бо за це буде жорстоко покараний. Хто ж представляє "чорний трибунал комуни"? Вони у творі називаються дегенератами, тобто виродками. Це доктор Тагабат, якесь зовсім не слов'янське прізвище. Цікаво, що він загубив на українських степах? Чи потрібні йому люди, які заселяють невідомі маленькі містечка? Мабуть, ні! Перед нами жорстокий, із залізною волею "вірний вартовий на чатах" революції. Для Тагабата люди — ніщо, бо висока мета виправдовує будь-які засоби. Недарма "Я" говорить, що "це сторож моєї душі", який постійно тисне на його свідомість. Доктор Тагабат — революційна воля, яка мучить і змушує зректися себе самого.
Ще один образ у творі розкриває повне звиродніння людини під тиском тотального підкорення особистості. Результат цього — дегенерат, вірний солдат революції. У нього низенький лоб, чорна купа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс, чимось нагадує цей портрет каторжника-злочинця. А кого ще треба було брати на службу до "чорного трибуналу", як не вбивць? Революція спирається на нелюдські пристрасті злочинців, що прагнуть до насильства та крові. Це підтверджується спостереженням головного героя: "..цей дегенерат завше був солдатом революції і тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних".
- "Я (Романтика)" (повний текст)
- "Я (Романтика)" (скорочено)
- "Я (Романтика)" (аналіз)
- Чому М. Хвильовий присвятив новелу "Я (Романтика)" твору М. Коцюбинського "Цвіт яблуні"?
До когорти вершителів "справедливого" суду входив і молодий хлопець Андрюша, який має "кволу волю", призваний у чека насильно, але поступово звикає до свого "права купатися в калюжах крові". На жаль, його дегенерація відбувається просто перед нашими очима. Проміння жалю і співчуття ще пробивались крізь його серце, коли він пропонував "Я" врятувати його матір, дати можливість їй втекти з полону. Але промінь остаточно згас, залишаючи тільки закарлючку під вироком: "розстріляти!"
Нарешті, найголовніший серед дегенератів — образ умовного "я". Він називає себе "справжнім комунаром", хоча й виконує "чорне брудне діло". Це типове роздвоєння особистості, наявність усередині себе добра і зла: "Я — чекіст, але я і людина". Виходить, що ці поняття суперечать одне одному, бо чекіст не повинен бути людиною. Це правда, адже чи можна назвати людиною того, хто вбиває рідну матір заради "загірної далі", де знаходиться омріяна та вільна комуна.
Чи принесе цей кривавий вчинок щастя нашому "я"? Ні, тому що для революції конкретне життя конкретної людини нічого не варте, це просто статистика, як говорив пізніше Сталін. Тоталітарна машина оперує масами, руйнуючи особистості. Тому й перемогли фанатики революції.