Необхідна жертва на олтар "загірної комуни". Образ матері Марії за новелою М. Хвильового "Я (Романтика)"

Вічне протистояння добра і зла існують у нашому суспільстві. Це протистояння завжди викликає тривогу за людину в цьому непередбачуваному світі.

Новела М. Хвильового "Я (Романтика)" є своєрідним попередженням наступним поколінням про непоправну втрату істинних цінностей та гуманістичних ідеалів.

Бо чи ж можна виправдати найвеличнішими ідеями вбивство рідної матері? Так само як брата, сина, взагалі людини? Та ще й коли ці ідеї проголошуються нібито заради її щастя та благополуччя! Така абсурдна логіка була в головах багатьох революціонерів.

Так романтично починається новела, такий тремтливий, журливий образ матері створює автор, "Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна". Вона — "втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків..." Головний герой з любов'ю розповідає про неї, і ми це відчуваємо, бо він "бере її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладе на свої груди..." Марія називає його "м'ятежним сином", розуміючи, що він зовсім замучив себе. А десь поряд пахне м'ята, цей запах п'янить "Я", не дає йому спокою, бентежить.

Ще парадоксальнішим є те, що цей "м'ятежний син" — не звір, не жорстока людина від народження, а людина, що потерпає від розколу, від власного роздвоєння. Герой має здійснити вибір та зректися власної матері. Дуже страшна платня, чи варта вона тих ідей та прагнень? Для "Я" все вирішено: "Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я... ганебно зраджу комуну?"

А що ж Марія? Вона покірно приймає рішення трибуналу: розстріляти! Бо розуміє, що її любов заважає синові бути слугою революції. Оскільки саме вона наказує вбивати, калічити, деградувати. Образ матері — це частина "я" героя, приховувана ним від усіх: "Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного "я", якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі". Ось вам і відповідь на всі запитання: герой не просто мусить стратити власну матір, зректися любові до неї, він мусить вбити частину самого себе, свою душу, це вбивство не тільки особистості, а й навколишнього світу, що не може стати справедливим, коли в ньому відбуваються такі страшні парадокси людських душ.

Читаючи новелу, я постійно ставила собі питання: звідки все це? Звідки виникають такі події, що їх спричиняє? Адже людство, створюючи нову епоху, прагне досягти миру, спокою, злагоди та справедливості. Прагнучи до цього, ми, на жаль, отримали найстрашнішу ідеологію XX сторіччя — комунізм, який шляхом масових убивств боровся з будь-якою вільною думкою, сильною особистістю, наявністю власних життєвих принципів.

Тому й зафіксував М. Хвильовий цей неминучий факт у новелі "Я (Романтика)", щоб нащадки подумали і зупинилися.