"Я (Романтика)" М. Хвильового: роль присвяти до твору

"Я (Романтика)" М. Хвильового: роль присвяти до твору

Новелу "Я (Романтика)" Миколи Хвильового присвячено "Цвітові яблуні" Ми хайла Коцюбинського. Такий інтертекстуальний перегук дає ключ до розуміння твору. У центрі обох новел — герой із розчахненою психікою, який перебуває в кризовій ситуації. Події подаються крізь призму його сприйняття, що робить оповідь підкреслено суб'єктивізованою та психологізованою. Герой Коцюбинського бореться з власним "Я", зі своїм даром письменника, що в "межовій ситуації" стає прокляттям. Біля вмираючої дитини він не здатен забути звичку постійно підмічати дрібні деталі, нюанси настрою, щоб використати їх потім у творах. Люблячий і страждаючий батько протистоїть уважному та відстороненому письменникові. Свідомість персонажа новели "Я (Романтика)" теж розпадається на дві протилежні частини, про що він сам каже: "Я — чекіст, але я і людина". Характерно, що вічні цінності чітко протиставляються новій моралі та "релігії", стаючи при цьому злочинною слабкістю. Можна сказати, що усі персонажі новели "Я (Романтика)" М. Хвильового є лише відображеннями різних граней особистості головного героя. Внутрішня психологічна боротьба унаочнюється, постає в зримих образах доктора Тагабата ("злий геній, зла моя воля"), дегенерата ("вартового на чатах"), нерішучого Андрюші та тихої-зажуреної матері.

Мотив смерті також ріднить ці твори. Загибель, дитини трансформується у М. Хвильового у вбивство матері, причому в обох новелах умирання сприймається як матеріал художньої творчості. У М. Коцюбинського це основа майбутніх творів, у М. Хвильового — необхідна жертва на олтар "загірної комуни".

Ідея антигуманного світу наявна у "Цвіті яблуні", модифікується в тезу про антигуманність насильницької перебудови цього світу. Якщо у "Цвіті яблуні" оповідач — невинна жертва абсурдної світобудови, то у "Я (Романтика)" він сам стає катом, що ніби має право вирішувати, кому жити, а кому ні. Тому у М. Коцюбинського ми ще маємо надію на відновлення (до речі, красу буття, тлінну, але вічно прекрасну в спогадах і символізує образ цвіту яблуні, що вкриває лице померлої дитини в новелі). Натомість у М. Хвильового будь-яке відродження неможливе.

Герой М. Коцюбинського коливається між двома полюсами своєї психіки; можна говорити про своєрідне чергування його настроїв, а динаміка його свідомості постає своєрідною синусоїдою. На противагу йому "Я" з новели М. Хвильового поступово витравлює у собі рештки моралі та людяності, неухильно йде до примарної мети. На початку сумління героя ще відзивається болючим докором: "...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті!!" Але в кінці твору, віддавшись вакханалії насильства, "Я" відкидає сумніви: "Так, це були неможливі хвилини. Це була мука. — Але я вже знав, як я зроблю".

У фіналі твору "Я (Романтика)" торжествує смерть, яку символізують образи місяця, який "тихо вмирав у пронизаному зеніті", мертвого степу, "далекої безвісті, де невідомо горіли тихі озера загірної комуни". Комуна в цьому контексті постає недосяжною ілюзією, оманливим пустельним міражем. Було порушено основи світобудови, тому гріх головного героя лишається непрощенним.