"Украдене щастя" — соціально-психологічна драма

Любов до драматургії І. Франко проніс через усе своє життя. В умовах тогочасної відсталої Галичини письменник боровся за народність і реалізм театрального мистецтва. Він був переконаний, що театр повинен бути не місцем для розваги безтурботних паничів-дармоїдів, а школою життя, провідником думок і почуттів, мрій трудового народу.

Іван Якович Франко написав декілька п'єс, що стали окрасою української літератури і театрального репертуару. Його драматична спадщина складається з чотирьох великих і п'яти одноактних п'єс, найвідомішою з яких є соціально-психологічна драма "Украдене щастя", у якій письменник глибоко розкрив соціально-психологічні причини конфлікту, який виник у героїв.

Драма "Украдене щастя" була створена 1891 року на основі народної "Пісні про шандаря", яку записала сестра Ольги Рошкевич. Драмі судилася невмируща слава: ось уже друге століття не сходить вона зі сцени провідних театрів не тільки України, а й усього світу.

Це драма з сільського життя. За жанром — соціально-психологічна драма. У ній змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів, у яких украдено щастя. Хто ж украв щастя Анни, Михайла, Миколи? На це питання дає відповідь зміст п'єси, внутрішній світ її героїв. Із спогадів та повідомлень персонажів твору ми дізнаємось про попереднє життя героїв, про події, які мали вирішальний вплив на їхні долі. Ця передісторія розкриває страхітливі умови життя західноукраїнських селян під владою Австро-Угорщини, правдиво показує галицьке пекло, у якому за клаптик поля син піднімав руку на батька, брат на брата, сусід на сусіда.

Центральний персонаж драми — Анна.

Це добра, вродлива, розумна жінка. Життя її повне тривог і хвилювань. Але завдяки силі волі вона вміє стримувати свої почуття, ховаючи їх на самому дні свого серця. Ще до одруження у житті Анни сталася трагедія: прагнучи отримати частку спадщини Анни, брати силоміць віддали її заміж за нелюба Миколу, який згодився одружитися з Анною без посагу. Вони переконали Анну, що її коханий Михайло загинув.

Минули роки. Тихо й спокійно живе Анна з чоловіком. Сусідка вважає, що сім'я Анни і Миколи — найщасливіша в селі. Але якось до села, де жили Анна з Миколою, прибув жандарм. Це і був коханий Анни Михайло Гурман, якому вона присягалася у вірності. Тепер Анна зрозуміла, як жорстоко, підло вчинили її рідні брати. "Одурили, ошукали, мов кота в мішку продали", — каже обурено Анна. Вона починає розуміти, що життя її понівечене, що в неї назавжди вкрадено щастя. Жінка розуміє, що не можна зараз повернути втраченого: вона дружина іншого і мусить бути вірною своєму чоловікові. Але розуміє й те, що не в змозі стримати свого кохання, що вона жити не може без Михайла. Анна "все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче! Навіть свою душу, честь жіночу, свою добру славу". Потрапивши у жорстокі пута нелюдських обставин, які їй несила розірвати, Анна повністю віддала себе своєму коханню. У душі її стався психологічний злам. її не лякають уже людські пересуди, не криється вона й від свого чоловіка Миколи, одверто говорячи, що ніколи не кохала його, сподіваючись, що зустріч з коханим поверне їй втрачене, що житимуть вони з Михайлом довго й щасливо. Але трагічна смерть Михайла вирвала в неї цю надію.

Найтрагічнішою постаттю в драмі є образ Миколи Задорожного. Це добрий, працьовитий чоловік. Змолоду, поневіряючись у наймах, він врешті-решт зумів придбати невелике господарство, яке дісталося йому кривавими мозолями. Сподівався, що одруження з Анною, яку він дуже кохав, дасть йому щастя. І вже після одруження зрозумів, що серце його молодої, красивої дружини йому не належить. Але він ще не знає, що Анна кохає іншого. Михайло, прагнучи вільно зустрічатися з Анною, яку він дуже кохав, несправедливо звинувачує Миколу у вбивстві корчмаря й заарештовує його. Повернувшись із тюрми, Микола дізнається про невірність дружини, але, кохаючи її, не насмілюється одверто висловити свої докори. Починає пити. Та не такими терплячими і розсудливими були сусіди. Вони насміхаються з Миколи і підбурюють його проти Анни й Михайла. Доведений до відчаю безсоромною поведінкою Михайла, Микола вбиває його сокирою.

Михайло Гурман — не менш трагічний образ драми. Він син бідної вдови, якого нечесним шляхом відправили в армію. До служби в армії й жандармерії він був чесним, працьовитим парубком. Казарма і військова служба зробили його жорстоким і безсердечним, а служба в жандармерії довершила формування його характеру. Він став жорстоким, безсердечним. Незмінною й палкою залишилася лише його любов до Анни, яка не померла з роками, і яку він хоче будь-що повернути. "Се любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла б з мене зробити доброго, порядного чоловіка. А ти, Миколо, до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя", — каже він Миколі. Зустрівшись з Анною, Михайло намагається повернути своє вкрадене щастя, йде напролом, не боячись поговорів, ні законів Божих чи людських, що й призвело до його загибелі. Але в Михайла залишилися ще краплі людяності й благородства: вбивство, скоєне Миколою, він видає за самогубство. Він прощає Миколі й говорить, що сам собі заподіяв смерть.

Таким чином, доля усіх героїв драми трагічна. Хто ж винен у цьому? Хто украв щастя цих людей? Причина соціальна. Це несправедливий суспільний лад, що породжує бідних і багатих, жорстокі умови, що чесних людей перетворюють на злих честолюбців.