І. Франко через усе життя проніс любов до трудового народу і прагнення полегшити його життя. Творчість письменника — це спроба наблизити прекрасне майбутнє нашої Батьківщини. І незважаючи на те, що досягнути цієї високої мети надзвичайно важко, І. Франко та тисячі таких же невтомних працівників готові присвятити цьому все життя.
У поезії "Каменярі" бачить поет себе, прикутого залізним ланцюгом до гранітної скелі, та тисячі інших каменярів, яких закликає громовий голос:
Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас...
Каменярі — борці за волю України. "В одну громаду скуті святою думкою", вони "невільники, хоч добровільно взяли на себе пута,... рабами волі стали". "П"ядь за п'ядею" пробивають вони скелю старого ладу та будують шлях, по якому "прийде нове життя, добро нове у світ", "хоч не одного там калічили ті скали".
Важка і невдячна праця каменярів! "За сей кривавий труд" їх проклинають "други й недруги, гнівнії та сердиті". А люди, заради яких вони жертвують собою, "кинули світ", матерів, жінок і дітей, не згадають тих, чиї кістки зогниють під цим "шляхом". Та ці благородні працівники, що рівняють "правді путі", зовсім не бажають людської слави. Бо їхня єдина мрія — щастя всіх людей. Нехай навіть воно прийде "по їх кістках".
І. Франко в образі каменярів зобразив всіх працівників в ім'я прекрасного майбутнього та соціальної справедливості. Завзяття та сила духу цих невтомних і мужніх борців за волю та за щастя людей запевняють нас, що в Україні нарешті збудують новий справедливий суспільний лад.