Серед багатющого літературного здобутку І. Франка збірці "Зів'яле листя" , що з'явилася друком 1896 року, належить особливе місце, адже у всій світовій літературі, мабуть, важко знайти більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негараздами і трагічним коханням. "Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, — писав:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Вчитуючись у рядки цього щемливого діалогу, ми уявляємо молоду гарну дівчину, віддану за нелюба, який позбавив її радощів життя. "Червоні ягідки схиляє додолу" калина, а нам здається, що то гіркі сльози котяться по дівочому личку. Не має сили калинонька "вгору пнутися", до сонця, до світла, бо той дуб її "отінив, як хмара". Франко надав поезії алегоричного характеру: розмова між калиною і дубом відбиває різницю у темпераментах людей, яка є суттєвою перешкодою для гармонійних стосунків між ними, звідси й сум, і "невтишима туга".
Як народна пісня вже давно сприймається вірш "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", покладений на музику композитора Кос-Анатольського. Образ дівчини — ясної зорі виростає у Франковій поезії до символу гордої чарівниці, чиї очі "запалюють серце пожаром", чиї уста —
" тиха молитва ", а слово " гостре, як бритва ". Але така вже любов: ліричний герой, задивившись на ті очі, що "темніші ночі", не хоче вже й сонця, ладен згубити душу, зранити її на "колючому терні" дівочого серденька, а вона не відповідає взаємністю. Вічна пісня кохання, вічна мелодія страждань! Звідси й поєднання контрастних оцінок: "Ой ти, дівчино, ясна зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!" "І чом твій усміх — для мене скрута, серце бентежить, як буря люта? " — схвильовано вигукує герой, добровільно спалюючи себе на гарячому вогнищі пристрасті.
- "Зів'яле листя" (повний текст)
- "Зів'яле листя" (реферати)
- Який підзаголовок мала збірка "Зів'яле листя"? (та інші запитання)
Поезія "Чого являєшся мені у сні?" — монолог ліричного героя, в якому він із сумом запитує свою долю, чого ввижається йому вві сні образ коханої дівчини й тривожить зранене любов'ю серце; Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним:
В житті мене ти знать не знаєш.,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш..
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами...
Дуже переконливо І. Франко передав глибину страждань ліричного героя за допомогою численних запитань, виразних епітетів та влучних порівнянь, що мають здебільшого подвійне — психологічне навантаження, передаючи і чарівність образу коханої, і стриманість її ставлення до ліричного героя:
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Однак бажання забути образ милої було хвилинним. За мить виразно лунає заклик-прохання: "О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні", сповнений ніжності до коханої. Хай хоч уві сні закохане серце ліричного героя зазнає "дива золотого", "щастя молодого", "бажаного, страшного того гріха!"
Поезія "Тричі мені являлася любов" є певною мірою автобіографічною. Перша любов, "несміла, як лілея біла, з зітхання мрій уткана" — вказівка на попівну Ольгу Рошкевич, у яку Франко закохався ще в гімназії. Ця любов тривала впродовж десяти років. Друга, "горда княгиня", "таємна і недоступна, мов святиня", відмовила героєві у взаємності, бо відчувала свою смертельну недугу. То була Йосифа Дзвонковська, з якою Франко хотів одружитися. Дівчина, відчуваючи початок сухот, відмовила йому, а за рік померла. Третя любов — любов до Целіни Зигмунтовської — за зізнанням самого поета, "перемучила" його "дальших десять літ". Як згадував М. Вороний, Франко любив її платонічною любов'ю, як Данте опоетизовану Беатріче. Саме про Целіну йдеться у "Зів'ялому листі", у повісті "Маніпуляторка". Тож поезія "Тричі мені являлася любов" відверто розповідає про всі перипетії інтимного життя автора. Усі вірші збірки "Зів'яле листя" вражають великою внутрішньою силою, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій ліричного героя. Найвлучнішу характеристику провідного мотиву, який об'єднує всі твори книжки, дав П. Колесник. Це "кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, ... а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан хибного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства".
Лірична збірка "Зів'яле листя" — це справжня трагедія закоханого серця.