Лірична драма І. Франка "Зів'яле листя" — перлина світової інтимної лірики

Лірична драма І. Франка "Зів'яле листя" — перлина світової інтимної лірики

В зів'ялих листочках хто може вгадати

красу всю зеленого гаю?.....

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

І. Франко

У 1896 році побачила світ збірка поезій "Зів'яле листя" Івана Франка. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких — "журба", "сум", "кохання". Друзі також не зрозуміли Франка: що сталося з поетом-борцем, "вічним революціонером"? Але ні перші, ні другі не відчули: народилася перлина не лише Франкової, а й світової інтимної лірики, що силою виражених почуттів буде хвилювати серця сучасників і нащадків.

Довгі десять років створювалася збірка "Зів'яле листя". Недаремно автор дав їй підзаголовок "Лірична драма". Три "жмутки" — це ніби три дії, зміст яких — життя і нещасливе кохання ліричного героя. Звичайно, його не можна ототожнювати з автором, але відомо, що й у долі Франка було місце для щирого, часом трагічного кохання, що залишило гіркий слід у душі поета. Із віршів постає ідеал коханої: дівчина вродлива, щира, розумна, цілісна особистість — за яким, мабуть, тужив Іван Франко, але в житті не знаходив:

Я не тебе люблю, о ні,

люблю я власну мрію.

Кохання — порухи чутливої душі, "тихе зітхання", "незгоєні рани, невтишені жалі"... Воно надає людині впевненості, сміливості, надихає її:

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Коралі уст у рими голосні.

Але кохання — і як той вогонь, що "враз і гріє й пожирає", якщо воно нероздільне, нещасливе. Мабуть, тому у відчаї ліричний герой вирішує піти з життя. Таким чином, напруга почуттів змінюється так: життєствердження через кохання — розчарування — зневіра і розпач.

Особисто мені найбільше сподобалася поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?", що, покладена на музику, стала відомою піснею. Головні герої — традиційний в українському фольклорі образ червоної калини, що уособлює жіночність, красу, та дуб — символ парубоцтва, сили, витривалості. Твір побудований у формі діалогу між персонажами. Калина — ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях — заміжжя й сімейні турботи. Є в них і сміливість, і щедрість душі, але для людського щастя цього замало: на перешкоді несхитність традицій, застій, що панував у сім'ях. Нездійсненні бажання, оманливі надії, втрачені ілюзії... Дуб не може збагнути, що його міць і воля несуть гніт іншим, заслоняючи від них життєдайне світло сонця:

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Тільки після ознайомлення із збіркою "Зав'яле листя" я зрозуміла: І. Франко не тільки письменник-борець, але й людина — лірик, яка кохає і ненавидить, сподівається і зневірюється.

Кохання дає людині натхнення, творчу наснагу. Так, кожний закоханий — поет, тільки не кожен може це передати віршами. Але однаково почуття його поетичні.