Прозова спадщина Ю. Федьковича налічує понад 60 повістей, новел, оповідань. За тематикою і проблематикою ці твори дуже різноманітні. Велика частина прозової творчості присвячена темі кохання. Тема кохання зображується Ю. Федьковичем у його власній, тільки йому притаманній манері: ми спостерігаємо, як розвиваються стосунки закоханих, простежуємо велику кількість сюжетних перегуків із народною творчістю, із баладами та легендами, які тоді ще малий Юрко чув від своєї матері та сестри, від односельців. Тема кохання дуже часто розкривається поряд із темою жовнірства. В цьому автобіографічність творів Ю. Федьковича. Сам письменник був жовніром, тож він описує те, що сам пережив або побачив на власні очі. Жовнірство — це не романтичний похід чоловіка на захист своєї Батьківщини, коли його кохана з гордістю та тихим сумом проводжала його до воріт, довго дивлячись, як її коханий зникає в куряві вранішньої дороги. Жовнірство — справжня трагедія для люблячих сердець, це непотрібна, безглузда і жорстока розлука, що руйнує людські життя. Чекаючи роками єдиного коханого чоловіка, дівчина страждала і марніла, часто помирала з туги, так і не дочекавшись...
Жовнірська проза Ю. Федьковича здебільшого пройнята трагічними мотивами, не маєщасливого закінчення. Бо таким вже було жовнірське життя... Тільки одна повість на цю тематику закінчується оптимістично — це твір "Три як рідні брати". Одна повість — на понад 60 прозових творів. Скоріше за все, так і було в дійсності: в одного на шістдесят жовнірів життя складалося вдало... Повість "Три як рідні брати" була схвально оцінена як критиками, так і пересічними читачами, бо у ній письменник реалістично змальовує і важкість жовнірського життя, і красу людських душ.
У повісті йдеться про життя українців Івана Шовканюка, Якова Нестерюка, німця Тоній Тайвера та словака Бая. Напевне, головні герої не уникли б трагічної долі, якби не врятувалися справжньою чоловічою дружбою, здатністю до самопожертви. Словак Бая зголосився прослужити зайвий рік, аби Іван пішов у відпустку, Тайвер урятував Іванові життя, а Яків сплатив його борги. Згодом вони дійсно стали як брати, гуртом змагаючись проти несправедливості світу та життєвих труднощів. Колись я читав про побратимство серед козаків, коли двоє друзів оголошували себе братами — настільки міцною була їхня дружба, — і дійсно, всі вважали їх братами. Хоча герої повісті і не є козаками, проте, як нацмене, давня традиція побратимства виринула з пам'яті роду, з най-благородніших куточків їхніх душ... Ця повість нагадала мені народні перекази про друзів, які виручають один одного з біди, хіба що Ю. Федькович майстерно розкрив психологію своїх персонажів, зробивши їх не образами-символами, не образами-схемами (як це часто буває в народній творчості), а живими, справжніми, яскравими...
Прочитавши цей твір, я дійшов висновку, що за будь-яких життєвих обставин людина, чиста душею, такою і лишатиметься, а повість "Три як рідні брати" — не тільки ілюстрація цієї тези і зображення подій певного періоду, але й
дуже повчальний твір, що залишається актуальним і досі. Навіть попри те, що
жовнірство давно в минулому, ми можемо повчитися взаємоповаги та підтримки, чистоти й самопожертви, які виявили головні герої... Вони є героями не тільки в значенні літературознавчого терміна, а й у життєвому значенні: вони є героями душевної краси та щирості, гідними захоплення й наслідування...