Усі матері завжди бажають своїм дітям щастя, але по-різному. Хтось намагається приховати правду прожиття, зробити вигляд, що навколо все гаразд, а хтось, навпаки, готує дітей до зустрічі з труднощами у дорослому житті.
У "Колисковій" Лесі Українки йдеться саме про другий випадок. Матір радить своїй дитині спокійно спати, поки є така можливість, бо "жить — сльози лить":
Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то печаль...
Але це не свідчить проте, що доля дитини обов'язково буде сумною. Вона залежить від самої людини. Матір не обіцяє безпідставно лише радощів, а настроює на боротьбу за щастя, коли прийде час, каже, що "сором хилитися, долі коритися". З цього можна зробити висновок, що лише той, хто здатен постояти за себе, може чогось досягти в житті. Щоб знайти щастя, треба вміти "з долею битися".
Добре, якщо цей принцип дитина зможе запам'ятати ще змалку, тоді менше припускатиметься помилок і розчарувань.
Тому любов матері до своєї дитини з "Колискової" Лесі Українки не лише велика, а ще й поміркована. Саме ця думка мені дуже подобається в цьому вірші.