Лісова пісня Лесі Українки — прекрасна казка про любов і зраду

Леся Українка майстерно володіла і віршованою, і прозовою мовою. Геніальній поетесі скорялися всі три роди літератури: лірика, епос, драма. Та все ж таки драма посідала у її творчості провідне місце. Сюжети її драматичних творів охоплюють історію всього людства, а змістом стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчання войовничого індивідуалізму, краса високих людських почуттів, прагнень і духовна свобода.

У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Цікаво, що всіх неказкових героїв узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А казкових героїв вона змалювала такими, як їх створила людська фантазія. У цю драму-феєрію поетеса вклала "цвіт душі" і вилила з свого серця "те, що не вмирає". "Лісова пісня" — це гімн природі і красі людських почуттів — коханню і вірності.

Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим крислатим дубом. Тиховодне лісове озеро оточене густим очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям.

Рання весна, природа ще спить, але у всьому відчувається чекання якогось поштовху, щоб відбулося чудесне пробудження. 1 ось звучить голос Лукашевої сопілки — "ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі". Прокидається лісова красуня Мавка, і їй здається, що "весна ще так ніколи не співала, як отепер".

Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохання молодих сердець, і забуяла від радості природа. На голос Лукашевої "веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти", "вітер поривчасто зітхає", а солов'ї "весільним співом дзвонять".

Але на зміну весні приходить літо із його щоденними турботами. До лісу прийшли люди. І ось на галявині біля озера поставлено вже хату, засаджено город, гуси каламутять колись чисті та спокійні води озера. Трава викошена, висушена і складена під дубом у стіжок. На лісових галявинах пасеться худоба, і чекає серпа вистигла нивка пшениці. Люди вдерлися в лоно природи із своєю вічною суєтою, принесли з собою злидні, чвари, користолюбство. Та в ім'я своєї великої любові Мавка добровільно пішла до людей, "покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась": пасла корів, дерево носила на хату, городину садила, ниву засівала, під хатою квітник розвела. Та хоч би як старалася Мавка, вона так і не змогла догодити сварливій, жадібній, жорстокій матері Лукаша. Та й сам Лукаш уже не впевнений у своєму коханні до Мавки й одружується з Кмлиною, яку вибрала йому мати.

Спливає літо. Надходить і коханню кінець. Мовчить сопілка, немає більше для неї пісень, в'яне поезія в душі Лукаша, гине в ньому все високе і хороше.

У такому стані людина може перетворитися на звіра чи взагалі загинути. Лукаш мав у руках щастя, та не зумів оцінити й утримати його. Він зрадив кохання, а значить знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим і щасливим.