Творчість Лесі Українки вражає насамперед силою її жіночого духу, ну і, звичайно, унікальністю художнього таланту. За мужністю й полум'яністю своєї поезії вона перевершила багатьох чоловіків, залишаючись усе тією ж чутливою, ніжною жінкою. Доля знущалася над нею, а Лариса "сміялася крізь сльози" і "сподівалася без надії". Так, у пошуках сили й боротьбі з невиліковною на той час хворобою сухоти, видатна поетеса створювала свої шедеври, що дивують своїм оптимізмом, вірою у щастя, природністю, невимушеною щирістю в любові.
"Весняною" можна назвати поезію Лесі Українки, бо вона пробуджує почуття, зеленіє новизною, розпускається квітками справжності й розтікається ручаями ліричної свідомості. Крім того, чимало віршів присвячені саме цій порі року: "Давня весна", "Стояла я і слухала весну" тощо. У моменти хворої самотності й відчаю згадка про пробудження природи від зимового сну давала поетесі наснаги, і тому поезії, написані в цей час, не зважаючи ні на що, сповнені любов'ю до життя та радісними відкриттями. Характерна в цьому плані така лірична медитація як "Давня весна". Поетеса наділяє головну героїню — весну — людськими рисами: весела, щедра, мила; показує її як діяльну, активну господиню природи, що грає сонячним промінням і повсюди розкидає квіти турботи й надії. Динамізм, легкість, безмежність "Лесиної" весни відчувається з перших рядків. Унікальні метафоричні епітети "зелений шум", "веселая луна" розширюють гаму позавіршових емоцій. Контраст людського буття й природи виражений її станом: "хвора й самотна".
- Реферати про життя та творчість Лесі Українки
- Визначте поетичний розмір поезій "Хотіла б я піснею стати..." та "Ви щасливі, пречистії зорі". (та інші запитання)
Я думала: "Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".
Але як істинний романтик (точніше неоромантик), Леся Українка віддається повному єднанню з природою, її внутрішній світ гармоніює зі світом природи. Її лірична героїня починає помічати незначні деталі, без яких миттю раніше відчувала себе обділеною і покинутою: цвіт яблуні, спів вітру і пташок.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
І серце її наповнюється світлим відчуттям вдячності за все, що принесла в її життя природа весни.
Отже, Леся Українка внесла в українську літературу небувалу свіжість свого мужнього жіночого серця і зламала назавжди стереотип "слабкої жінки", встановивши замість нього монумент природної краси й досконалості.