Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (1 варіант)

Слова, написані 1893 року:

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать, —

стали героїчною обітницею Лесі Українки, здійсненої власним життям. У них — вся Леся, велика дочка українського народу. Вона увійшла в розвихрену дійсність нової епохи як невсипуща трудівниця, кожна думка якої палить вогнем благородства, виховує ідеал громадянського сумління.

Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але в окремих віршах постійно повторюється комплекс почуттів та ідей Лесі. Які ж провідні мотиви лірики цієї геніальної поетеси?

На перший план слід вивести патріотизм. У дебютній збірці поезій "На крилах пісень", виданій у Львові, авторка пише:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю!

Поетеса-патріотка й велика гуманістка задумується:

Як помогти в безмірнім людськім горі?

Як світ новий з старого збудувати?

Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, "як жити нещасливим"; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі.

Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим. Саме так вона розуміла свій патріотичний обов'язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Так у поетеси з'являються й утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті. Леся Українка переконує, що тільки той є справжнім митцем, хто йде до народу, віддає власне життя за істину.

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани, —

пише вона в поемі "Давня казка".

Звичайно, не обходиться поетеса у своїй творчості без оптимізму, віри у свої сили. Попри хворобу вона стверджує:

...я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Леся Українка глибоко вірила в те, що самодержавний лад буде повалено і народ побудує нове суспільство, країну "осяйну, наче світло ідеалу". У віршах "Мій шлях", "Коли втомлюся я життям щоденним..." письменниця мріє про "братерство, рівність, волю гожу", картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять — образів — "золотих зірок", "іскри любові братньої", "влади світлої".

Особливу увагу, на мою думку, слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху:

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала...

Леся Українка у своїх поезіях, осмислюючи минуле України, торкається свого коріння, що живить її постійно, єднає з рідною землею. Вона захоплюється доблестю, мужністю, лицарством козацтва.

Велика поетеса, Леся Українка все життя і всю творчість свою присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини; і здійснення її мрій повинне стати нашим обов'язком.