"Жити хочу! Геть думи сумні!" Життєве кредо Лесі Українки

Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я увійшло в свідомість багатьох поколінь як символ мужності й боротьби.

У творчості кожного письменника важливо визначити два головні аспекти: зміст і характер написаного та місце і роль його в історії літератури. Для аналізу творчості Лесі Українки це особливо суттєво, бо за ідейно-художнім змістом та значенням для історії її поезія посідає особливе місце.

До Лесі Українки були великі поети — Тарас Шевченко, Іван Старицький, Павло Грабовський. Це були певні зразки і ті традиції, до яких призвичаїлась муза юної поетеси, доки не визначився її власний творчий шлях.

Світ поезії Лесі Українки різноманітний і багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. її талант лірика найповніше розкрився після тяжкої хвороби, що вразила Лесю ще в дитинстві, зробила її непохитною, як писала про свій стан сама поетеса, це був "жарт", який утяла дівчині сама натура — початок туберкульозу, з яким вона боролася все життя. Боліло серце не тільки у Лесі, бо як страждала її матір, та чим вона могла допомогти своїй дитині.

Гортаючи сторінки біографії Лесі Українки, ми бачимо, що майже все життя вона палко прагнула вирватися з лещат недуги. Зразком цього натхненного бажання були її чудові поезії. У них читач бачить, що через пута страждань душа поетеси рветься до щасливого буття, прагне до життя: "Жити хочу! Геть думи сумні!" чуємо ми з кожного рядка її палкої лірики. Це заклик до боротьби за кращу долю, кохання, сподівання на краще.

Коли Лесі було дев'ятнадцять років, вона написала вірш "Без надії сподіваюсь", рядки якого вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин "пісню веселу співать". У художній формі поетеса показує шлях, яким вона готова пройти, щоб "сіять квітки на морозі". Особисто вразливим для кожного небайдужого читача є образ цих квіток на морозі, що буде з ними. Щоб вони зійшли, треба "лить на них сльози гіркі". Саме у цих рядках ми бачимо стан зболеної душі героїні, готовність загартувати волю, бо квіти — це вісники прекрасного в природі.

Мабуть, буде замало сказати, що доля Лесі Українки — взірець для наслідування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. її мужність вчить кожного З нас духовної стійкості, вихованню волі, послідовності в боротьбі. Найлегше, впавши у відчай, опустити руки і чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею впевнено проголосити: "Так! Я буду крізь сльози сміятися, серед лиха співати пісні".