Одним з найяскравіших автобіографічних творів Лесі Українки є вірш "Давня весна". Цей вірш входить до циклу "Мелодії". Весь цикл складається з 12 віршів. Вони писалися протягом 1893 і першої чверті 1894 р., коли поетеса жила в Києві. У 1899 році були надруковані у збірнику "Душа і мрії".
У віршах циклу багато суму, туги, бо сумним було життя поетеси, сумним було життя народу. Скільки глибокого болю в таких її рядках:
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
Проте мрії про краще, потяг до життя, бадьорі настрої перемагають, які завжди, сум і тугу.
Вірш "Давня весна" умовно складається з двох частин. У першій частині авторка під впливом пробудження природи малює весну. За допомогою яскравих, емоційно забарвлених епітетів образ весни набуває рис живої істоти: вона "щедра, мила". "За нею вслід прилетіли співучі пташки!" Для більшої виразності поетеса використовує метафори, виражені дієсловами: весна "промінням грала, сипала квітки", "летіла хутко, мов стокрила"; з її приходом "все ожило, усе загомоніло", "співало все, сміялося й бушніло", а дівчина, в якої виявлено туберкульоз, "...лежала хвора і сумна". Згадаймо біографію письменниці. З дев'ятилітнього віку вона тяжко захворіла. Недуга була тяжка, біль пронизував усе тіло і приковував до ліжка. Пробудження природи дівчина спостерігала через вікно. Вона не мала фізичних можливостей відчувати всі запахи весни, і від цього їй ставало боляче.
- "Давня весна" (повний текст)
- "Давня весна" (скорочено)
- Які художні засоби використано у поезії "Давня весна"?
У другий частині вірша Леся відтворює гармонію людини і природи. "Радісна весна" не забула дівчини:
...У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Використання слів з пестливими суфіксами відтворює стан душі хворої. Цьому ж сприяють здорові (гілки від яблуні заглянули у віно, "посипались білесенькі квітки") і слухові (замиготіли листячко зелене, "прилинув вітер...", "пташині пісні") образи. Побідні вияви життя розгонили сум і тугу:
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та, що за вікном цвіла.
Яка ж ідея вірша? У кожного своя доля, кожен своїм шляхом їде по життю. Щоб бути щасливим, треба навчитися цінувати найменші радості життя.