Алегоричні образи в творі Лесі Українки "Досвітні огні"
I. Леся Українка — друг і захисник народу. (Леся Українка своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Свою безмежну любов до вітчизни, до українського народу поетеса розкрила у багатьох літературних творах.)
II. "Досвітні огні" — громадсько-політична лірика.
1. Виклад у поезії думок, настроїв та почуттів поетеси. (Вірш "Досвітні огні" Леся Українка написала 1892 року. З цієї поезії видно, як писав Максим Рильський, що "проникливе око поетеси побачило ту нову силу, яка виходила на передній кін історії". У творі виразно вчувається настрій автора: то гнітючий, похмурий, то веселий, життєствердний. І завершується вірш ствердженням того, що щастя і волю трудящі здобудуть для себе самі".)
2. Алегоричний образ темної ночі. (Задушливу атмосферу, тяжкий моральний стан людини за часів царської Росії поетеса передає за допомогою алегоричного образу: темна ніч сховала усіх потомлених людей під чорні, широкі крила. Своєю тяжкою темнотою породила важкі відчуття, гнітючі думки:
Привиддя мені душу гнітили, Повстати ж не мала я сили...)
3. Образ досвітніх вогнів.
(Зненацьке проміння ясне
Од сну пробудило мене —
Досвітні огні засвітили!
Леся Українка у поезії передає через образ досвітніх огнів надію на визволення, віру у світле майбуття. Досвітні вогні символізують пробудження робочих людей, які, освітлюючи ніч царського самодержавства вогнем революційних виступів, зможуть розсіяти досвітню млу.)
III. Образ ліричного героя у поезії "Досвітні огні". (У образі ліричного героя втілено риси сучасника Лесі Українки, передової людини того часу. Глибока співчутливість до людей, бажання розбудити їх від сну неволі і покори, віра у краще життя освітлюють дорогу робочим людям, закликаючи всіх іти назустріч вранішній зорі та своєму щастю:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли, — Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла.)