Драма "Бояриня", донедавна мало знайома українському читачеві, посідає у творчій спадщині Лесі Українки виняткове місце. Передусім тому, що всі інші її драматичні твори, окрім "Лісової пісні", побудовані на екзотичному матеріалі, і тлом для них слугують події з життя інших народів у минулі часи.
Драма "Бояриня" побудована на матеріалі української історії. У творі йдеться про добу Руїни та гетьманування Дорошенка. Зовсім не випадково Леся Українка обрала трагічний для української історії період. Виходячи з особливостей своєї творчої натури, вона змальовувала в художніх творах не спокійне життя, а часи суспільних катаклізмів та нерівноваги. Її герої зображені правдиво та напружено, тому що тяжкі обставини висвітлюють людську натуру з особливою рельєфністю.
Леся Українка змалювала добу Руїни, можливо, й тому, що в часи, коли творилася п'єса, українська національна ідея належала до найкрамольніших. Гідний поваги вчинок письменниці, яка в часи заборони на історичну правду звернулася до болючої теми взаємин Російської імперії та України.
В історичний період, описаний у творі, ситуація в Україні нагадувала руїну — у руїнах перебувала національна самосвідомість українців. Доживало останніх днів гетьманство. Панування Москви поширювалось і міцніло в Україні з дивовижною швидкістю і нахабством. Російське самодержавство прагнуло до централізованої влади, що мала підпорядкувати собі національні окраїни, і не в останню чергу "Малоросію". З розореної України тяглися на царську службу козацькі старшини з сім'ями, шукаючи кращої долі для себе і своїх синів. У Московщині вони отримували можливість застосувати свої сили та розум, а цар охоче приймав послуги чужинців. Козакам пропонували гроші та кар'єру, і охочі знаходилися. У п'єсі "Бояриня" така доля спіткала Степана та його батька.
- "Бояриня" (повний текст)
- "Бояриня" (скорочено)
- Який за жанром є твір Лесі Українки "Бояриня"? (та інші запитання)
Головна героїня твору, Оксана, закохалась у молодого боярина Степана під час візиту до батьківського маєтку гетьмана, у почті якого він був. За нього дівчина згодом виходить заміж. Щасливий Степан забирає молоду дружину в Московщину, де перебуває на службі в царя.
Чужа сторона починає гнітити Оксану— її, "хохлушку", зневажають тамтешні люди. Вона в усьому бачить відмінність від побуту та звичаїв свого рідного краю — і ця відмінність не на користь Московщини. В Україні де не ступи — там почуєш пісню, а тут — хіба що серед п'яної маячні. Українські дівчата та жінки — чепурні та жартівливі, спритні до всього, відважні: чи слово сміливе сказати, чи круто обійтися з тим, хто цього заслуговує. Тут же "якась неволя бусурменська": не смій ні очей підняти, ні розмову підтримати, ні за ворота двору ногою ступити. Тільки й того "права", що чоловікам до "горниці" частування внести.
Оксана, дочка шляхетного козацького роду, не обділена ні розумом, ні | вродою, ані волею, не могла і не хотіла приймати таке життя. Та навіть не це гнітило молоду жінку найбільше: вона бачила, як принижують та зневажають тут її краян, як на царську потіху витанцьовують гопака на всіляких учтах нащадки славного колись козацького воїнства, і чоловік її, Степан, серед них. Він серед блазнів "холопом Стьопкою себе взиває, та руки цілує, як невільник".
Оксана, живучи далеко від рідного краю, тяжко переживає поразку Дорошенка: "Зломилася воля, Україна лягла Москві під ноги". Вона раптом зрозуміла, що, впустивши до серця кохання і піддавшись його чарам, ставши дружиною царського слуги, переступила певну межу. Оксана дорікає чоловікові: "Сидів-сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні". Проте Степан переконує дружину, що батьківщині можна прислужитись і в Москві, заступаючись за Україну перед царем.
Думка про поневолення рідного краю не дає Оксані спокою. Вона сприймає своє безталання через призму загальнонародного нещастя. А Степан, бачачи страждання дружини та слухаючи її запальну сміливу мову, лякається і нагадує дружині про "дибу" за крамолу. Оксана вигукує в розпачі: "Скрізь горе, скрізь, куди не обернися... скрізь палі, канчуки".
Образ вродливої Оксани, яка марніє в неволі, перегукується з образом занапащеної України, сплюндрованої не тільки ворогами, а й "московськими посіпаками". Останній славний гетьман— і той, попри всю палкість вдачі, незважаючи на свою безмежну любов до України, не зміг відвоювати її незалежність. І їдуть на службу до Москви за соболями та кармазинами, за 1 кар'єрою та привілеями нащадки славного козацького роду. У цьому — найбільша трагедія рідного краю. Колись квітуча Україна "гине, в'яне", бо "се правда, не ростуть квітки в темниці".