Протистояння двох світів і морально-етичних позицій у драматичній поемі Лесі Українки "Бояриня"

Протистояння двох світів і морально-етичних позицій у драматичній поемі Лесі Українки "Бояриня"

Поема "Бояриня" не була у творчості Лесі Українки явищем випадковим. Задум і сюжет твору з трагічним фіналом відповідав "трагічно му світоглядові" самої поетеси. Її не стільки цікавила політична історія, скільки історія культурна, хоч сам твір присвячено драматичним подіям національної історії — добі Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями. Це була найтрагічніша, на мій погляд, сторінка в історії України, адже після смерті Богдана Хмельницького нашу країну, яку було поділено на дві сфери впливу (польську і російську), спустошували виснажливі війни, внутрішні суперечки за гетьманську булаву, намагання московських царів позбавити українців його мислячої еліти.

Саме ця національна зрада освічених верств "заради лакомства нещасного" мучила Лесю Українку і надихнула її на створення "Боярині", яку вона написала за три дні 1910 року. Треба зазначити, що мотив національної зради-пасивності звучав і в творчості Т. Шевченка ("І мертвим, і живим..."), і в П. Куліша, і в М. Костомарова, і в поезії І. Франка:

Чого у нас відступників так много

І чом для них відступство не страшне?

Змальовуючи історичну ситуацію доби Руїни, Леся Українка не вдається до зображення подій, а показує, як епоха з її проблемами відбивається в долях дочки козацького старшини Оксани та її чоловіка, боярина Степана, що служив у Москві. На мою думку, саме протистояння їхніх позицій, поглядів, думок і є основою твору. По-різному розуміють ідею батьківщини, патріотизму і національної честі Оксана і Степан, яких поєднало кохання. Дві люблячі душі, але яка прірва між ними! Коли я читав поему, в моєму серці розпач весь час змінювався співчуттям до них, бентежило передчуття неминучого лиха. Бо для обох героїв Україна — це "веселий світ" з дівочим співом, де в шанобі батько-мати, добре слово, жіноча й подружня вірність. Московщина ж — "неволя бусурманська", "темниця". Та якщо Оксана відкрито заявляє:

...Хіба я тут не як татарка

сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш

під ноги слатися своєму пану,

мов ханові? Скрізь палі, канчуки...

Холопів продають... Чим не татари?

то надмірна обережність Степана переросла в його боягузство й бездіяльність. Він поводив себе по-лакейськи, боявся розгнівати хазяїна, від якого залежило його благополуччя. Тому й танцював "Стьопка-холоп" тропака перед царем і в прямому, і в переносному значенні.

Як же влучно на прикладі протистояння моральних позицій двох люблячих сердець показала поетеса протистояння двох світів — України і Росії часів Руїни! Леся Українка навіть поглиблює показ цього проти-стояння, змальовуючи звичаї та обряди України й Росії (ставлення до жінки, честі дружини, етикет пригощання гостя), різницю у художніх смаках (Оксана не приймає російського жіночого вбрання). Надірвана всіма цими великими і малими деталями протистояння, Оксана вигукує: "Я гину, в'яну, жити так не можу!" Тієї миті мені здалося, що я чую голос моєї України, яка намагається докричатися і до великодер жавної влади, і до своїх дітей-українців, щоб відродити в них національну пам'ять, і змусити всіх зрозуміти, що нація з волелюбними традиціями, героїчною історією і високими морально-етичними нормами заслуговує не на приниження своєї гідності, а на пошанування своєї самобутності і права на державний суверенітет.