Мавка — "екологічне сумління" нашої землі
("Лісова пісня" Л. Українки і сучасні проблеми)
Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними. Приходять і відходять покоління, приносять нащадкам нові ідеї, які загалом творять суспільний прогрес. Причому ті надбання нагромаджуються за геометричною прогресією, цінності змінюються, як візерунки в дитячому калейдоскопі. За останні століття людина навчилася брати від природи стільки, що давно вже неспроможна підтримувати власну гармонію, в якій полягає її сила й унікальність. Лозунги типу "Після нас — хоч потоп" у котре далися взнаки, і — страхітливо виструнчилась траурна квітка Чорнобиля. Тисячі квадратних кілометрів чарівної поліської землі зазнали згубного впливу радіації. Уж та Прип'ять кишать гігантськими коропами та окунями, а чорнобильськими білими грибами восени 1986 року можна було нагодувати пів України. Складається враження, що природа просто-таки знущається з наших горе-селекторів.
Саме в тих поліських лісах жила Мавка з "Лісової пісні" Лесі Українки. Вона — дочка незайманої природи, але саме їй судилося зустрітися з людьми й їхніми звичаями. І от Чорнобиль народив нову Мавку — дитя природи й неприборканого атома. Вона чудово пам'ятає, хто занапастив її матір — природу Полісся й тепер перетворилася на зомбі, що блукає неприродно буйнозеленими лісами й чигає на кожну людину, що наважиться хоч на тиждень залишитися у тридцятикілометровій зоні.
Її душа кругом — у такому ж тугому, як і раніше, боровику, у тих же уважних очицях суниці, у тому ж квітуванні конвалій та окропленій сонцем галявині. З прихованою посмішкою спостерігає вона за полохливими електричками, що квапляться до Прип'яті з новою зміною енергетиків, і тут же, ледь забравши інших, повертаються до так званої безпечної зони. Тепер вона — володарка цього шматка землі, де ще сотні років розкладатиметься стронцій і природа зазнаватиме наступних мутацій. І невідомо, скільки їй панувати.