Ідея гармонії людини й природи (за драмою-феєрією Лесі Українки "Лісова пісня") (5 варіант)

Усі ми: квіти, трави, дерева, люди — діти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повітрям, гріємося під одним сонцем, пускаємо коріння в одну землю. І все життя тягнемось до висот небесних — гілками-руками, думами-мріями, душами-квітами. Приходимо ненадовго в цей світ, прокладаємо в ньому свою стежку і назавжди відходимо в інший, неземний. Який же сенс у цьому вічному круговороті життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пізнання, стати на вищий щабель духовності, відчути свою єдність з усіма формами космічного буття, свою спорідненість з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранішньої роси? І тоді світ теж стане мудрішим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано і взаємозумовлено. Чи зуміє людина своїм життям органічно влитися в цю світову гармонію, чи порушить її, не знайшовши свого місця в ній? Філософські роздуми над цією та іншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Українку. Створюючи свій шедевр — драму-феєрію "Лісова пісня", поетеса добре знала ціну багатьом життєвим істинам, бо тернистий шлях пізнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вічність.

Так, вона знала, що не помре:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Духовному зору Лесі Україник відкрилися таємниці людського життя, смерті і безсмертя. Вона виголошує їх устами лісової царівни Мавки. Мавка — дитя природи, і це глибоко символічно: лише в нерозривній єдності з природою можна досягти гармонії душі. Цій дівчині чужі й незрозумілі одвічні клопоти людські про хліб насущний, про добро, багатство. Вона й так багата — лісовим цвітом, весняним співом, ласкою верби-матері, ніжністю березки-сестриці, розмаїттям барв і звуків. Тієї весни їй судилося почути найчарівнішу з мелодій — мелодію кохання, яка з'єднала дві рідні душі. Весна — то пробудження сердець, народження надій, буяння цвіту почуттів, то гімн всесильної любові. Не тільки людина — вся природа живе за прекрасними і незбагненними законами кохання:

Он бачиш, там питає дика рожа:

"Чи я хороша?"

А ясень їй киває в верховітті:

"Найкраща в світі!"

Під впливом цього світлого почуття розпускається "цвіт душі" людського хлопця Лукаша. Це Мавка і весна пробудили в ньому сили, що досі дрімали, і зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонія! Весна в природі і в серцях, у мріях і в житті. Оновлення і просвітлення, очищення і причастя вселенською красою і любов'ю.

Та все минає. Пізнє літо вносить свої зміни в лісові пейзажі і в людське життя. Покошено і складено в стіжки буйні трави, перша сивина впала на скроні дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший холод. Природа разом з героями проходить їхніми нелегкими, плутаними стежками, відтіняє їхній душевний стан. Вона не просто співіснує з людиною, а співпереживає з нею. Тяжко на серці у Мавки: воно віщує зраду, розлуку. У цей час "починає накрапати дрібний дощик, густою сіткою заволікає галявину, хату й гай". Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дріб'язковими турботами. І душа його зміліла, втратила свій цвіт. Він зрадив не лише Мавку — зрадив себе, свою співучу душу, свою високу мрію. І за це тяжко карається, втративши людську подобу. Та навіть доля непідвладна великій любові. І Мавка чарівним словом рятує свого коханого. Образ лісової красуні — це вимріяний поетесою ідеал гармонійної людини, яка живе вільним, духовним життям, у повній злагоді з природою. Саме тому їй не судилося ні забуття, ні смерть. Мавка — це втілення краси, а краса невмируща.

Близький до природи і дядько Лев. Він добре знає всяку лісову, польову та водяну силу, вміє розумно з нею обійтися. Своєю любов'ю до лісу, добротою, мудрістю він заслужив глибоку повагу Лісовика.

У драмі-феєрії дійовими особами нарівні з людьми виступають і сили природи, що виросли на фольклорному грунті: Русалка, Водяник, Лісовик, Перелесник та інші. Серед них теж є добрі й злі, та це не порушує рівноваги у навколишньому світі. На кожному кроці природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, відгукується на кожен порух її душі. Вона завжди за все віддячує взаємністю. Любов може народитися лише з любові.

На жаль, люди часто забувають цю істину. Хто дав їм право підкоряти собі природу, руйнувати її величний храм своєю безжалісною рукою? Ми всі рівні перед Богом. Світ не повинен жити за законами жорстокості і насилля. Лише краса й любов врятують нас від фізичної й духовної смерті. Тільки тоді наші душі будуть урівноважені, коли настане гармонія в наших взаєминах з могутньою й величною Природою.

Ви схибили в житті, втомилися буденністю, втратили сенс свого буття? Залиште все, підіть до неї, до Природи. Послухайте її велику тишу, і вона відкриє вам свої таємниці, залікує душевні рани. Придивіться пильніше: можливо, серед пишного гілля перед вами з'явиться прекрасна зеленоока дівчина з довгим розплетеним волоссям, заквітча ним яскравим вінком, і поманить вас за собою. Не бійтеся, ідіть! То ваша Доля.