Пафос поезії воєнного лихоліття (за творами Володимира Сосюри)

Пафос поезії воєнного лихоліття (за творами Володимира Сосюри)

У грізні роки Великої Вітчизняної війни "під гул кривавий" на бій з ворогом йшло й художнє слово, що прирівнювалося до зброї і діяло безвідмовно. Прозові й поетичні твори, народженні духовним піднесенням, надавали захисникам рішучості відстояти рідну землю від нападника, разом з бійцями наближали перемогу.

Діти йдуть, сміються... Матері з квітками

Гей, радійте, люди, це наш день прийшов.

Вірю я, так буде, знаю я, так буде,

Сніг стече кривавий, у яри, яри...

Буде це весною навесні це буде...

Рядки цієї поезії Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вітчизняної війни, коли радянські воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!

Один за одним він створює у листопаді — грудні 1941 року вірші, сповнені оптимізму, віри в силу свого народу, його армії, яка здолає ворога. Ці вірші увійшли до збірки "В годину гніву", що з'явилась 1942 року.

У воєнні роки В. Сосюра неодноразово звертався до постаті Тараса Шевченка, написавши такі твори, як "Шевченко у Донбасі"(1942), "Син"(1943), "Шевченко з нами"(1943). І це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрідним символом України, його життя — приклад служіння своєму народові. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у віршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнів-визволителів та партизанських загонів.

Поет адресував багато віршів населенню тимчасово окупованих районів України:

О, нене, о, брате, о, мати!

Страшна на Вкраїні пора...

Дивись... Об сорочку маляти

Катюга ножа витира.

Цей вірш "До помсти за нашу Вкраїну" став ілюстрацією до листівки "Прокляття і смерть німецьким катам!" Та головне, мені здається, у цьому вірші — це той оптимізм і впевненість у перемозі, якими палають рядки поезії, освітлюють і запалюють душі співвітчизників, що знаходилися у фашистському ярмі:

...Орду розженем ми звірину,

І край наш засяє у цвіту...

До помсті за нашу Вкраїну,

За страдницю нашу святу!

Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається від вибухів бомб, світить ребрами зруйнованих будинків, постає з воєнних творів Сосюри. Серце поета відгукувалося болем і стражданням на муки і смерть співвітчизників, які вели двобій з ворогом. Картини боротьби вимальовані поетом з такою безмежною силою виразності, що мені здається, ніби поет сам був безпосереднім учасником тих подій, про які розповідає у своїх творах. Часто прообразами його поезій стають реальні люди, герої-визволителі, яких знав і подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому плані є поема "Син України"(1942), в якій постать головного героя змальовано з реальної людини — радянського офіцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрічався й подарував йому книгу.

Безмежна любов до рідної України, непримиренна ненависть до ворога, оспівування величних подвигів захисників, віра в перемогу — таким був пафос творів Сосюри у грізну годину війни, сповнених життєдай ним оптимізмом:

І сонця радіснеє коло

Світить нам буде з висоти,

Бо не могла іще ніколи

Зима весни перемогти.