Володимир Сосюра був надзвичайно ніжною людиною, що дуже тонко відчуває красу рідного краю. Любов його до української землі, а також до своєї батьківщини, милої серцю Донеччини, відбилася в багатьох творах поета.
Чутливий до змін у природі рідної землі письменник пише:
Солов'їні далі, далі солов'їні
Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.
Любов до Вітчизни переповнює душу В. Сосюри:
Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,
Кращого за тебе я в житті не знаю!
Вразливе серце письменника помічає все: сині далі, безкраю блакить, фіалки у росі, ріки у тумані, щебетання птахів, "на гіллі рясному цвіт немов сніжинки". Прекрасна українська весна сповнює душу поета захопленням, надихає його на творчість.
Натхнення та моральну силу дає В. Сосюрі і його рідний край — Донеччина:
Де б я не був, а все ж думками
Лечу в Донеччину свою.
Роки свого дитинства і юності провів там поет. Він знов і знов повертається подумки туди: згадує далеку шахту, де працював юнаком, "Дінця солодкі, ясні води", "посьолка рідного огні". Усе йому миле "в країні споминів своїх".
Мені близькі любов В. Сосюри до рідної землі, його захоплення красою української природи. І я зворушена силою таланту співця Донецького краю, що створив прекрасний поетичний образ країни свого дитинства.