I. Благодатна пора 60-х років XX століття. (Саме ця благодатна пора породила плеяду талановитих українських поетів — І. Драча, Л. Костенко,.Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. Саме вона багато в чому визначила і шлях їх естетичних пошуків, тематико-проблемне наповнення літературних творів.)
II. У Стуса ліричний герой — він сам. (Думи, вболівання, переконання, духовні пошуки, розпачі, печалі й радощі — все це було у поезіях В. Стуса, тому його твори такі пронизливо особистісні. їх змістовим центром є позиція митця, позиція громадянина — патріота, сина. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму і правди — цих вселюдських ідеалів.)
1. Струмінь філософічності. (Для Стуса ніколи не губилися ідеї національної самосвідомості рідного народу. Це зумовлює потужний струмінь філософічності у творах поета, а також його звернення до жанру ліричної медитації, роздумів над вічними проблемами буття.)
2. Стиль В. Стуса. (Для стилю поета характерне звернення до себе, до читача, звернення-прохання, звернеНня-засторога, наприклад: "терпи, терпи — терпець тебе шліфує...", "тримай над головою свічку...", "сходись до мушлі спогадів — і слухай...". Поет наповнює ці рядки власним досвідом, робить стосунки між автором і читачем довірливими, щирими.)
3. Образи-символи. (В. Стус використовує у своїх поезіях багато образів— символів, звертаючись до коханої, до втраченої ним рідної землі, до Бога і смерті. Завжди це зумовлюється поетовим принципом — загострити свої роздуми, надати їм емоційності, сповідальності.)
ІІІ. Тема рідної землі. (Провідними темами у ліриці В. Стуса стає тема рідної землі, України, як і мотив неволі та спогади про рідних йому людей. Цікаво трансформується образ Вітчизни під пером поета у вірші "Навкруги Землі мої кружляли мрії", написаному 1952 року. В. Стус бачить рідний край затисненим у півкулі географічних карт, його символом стає мелодія пісні, що запала в душу митця з дитинства.)
IV. Поезії періоду заслання. (Відірваний від отчого порога, В. Стус усе частіше згадує рідні серцю міста. Його душа болить за рідний край, кохану землю, де навіть калина — цей одвічний символ України — стала гіркою. Поет часто згадує домівку, висловлюючи свої почуття відверто, щиро. Ці спогади дають Стусу віру, надію і силу ("Вітчизно, матере, жоно! Недоля ця, коли б не ти, мене б косою підкосила..."), вони стимул до життя навіть у найпекучіші хвилини вагань, відчаю, внутрішньої боротьби.)
1. Прийом контрасту. {Образ Вітчизни все частіше В. Стус будує на контрастах, які підкреслюють внутрішні боріння поета, його роздуми та печалі. Батьківщина то "зрадлива, зраджена", то "дивен", "рідний і нищівний", "далекий" край, який, на глибоке переконання поета, ще "обрадіє із печалі". Митець іде від відчаю — до сподівання повернутися на Україну, від оголеного болю — до надії на кращу долю. В. Стус уже не мислить себе поза кровним зв'язком із своєю землею.)
2. Незвичайність метафоричності. (Дослідники творчості В. Стуса справедливо наголошують на незвичайній метафоричності його поезій. Прикметним з цієї точки зору є вірш "Присмеркові сутінки, опали", побудований на паралелізмі: і природа, і душа людська огорнені смутком, це підсилюється метафорою: "Самоти згорьовані хорали геть мені дорогу замели". В. Стус у цій поезії болісно переживає суспільні, політичні та моральні деформації тогочасного суспільства, розцінює їх як власне нещастя.)
3. Оригінальний синтаксис віршів. (Найчастіше В. Стус використовує такі фігури поетичної мови, як багатосполучниковість, безсполучниковість, анафору, градацію, повтори. В. Стус також створив і власний поетичний словник, у якому багато неологізмів, часто поєднує різні слова, як молодо-щастя, серцеокий, дивголосить. Ще більше художнього ефекту він досягає додаванням слів "все", "сто", це підсилює гіперболічний зміст (всечас, все-вік, стобіль, стомежа). Отже, поетичне слово Стуса лаконічне, енергійне і в цьому його сила і краса.)