Григорій Сковорода — видатний український філософ, просвітник, письменник. Природа щедро нагородила його: він гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов. А ще Сковороду називають мандрівним філософом. У кожному його вірші, у кожній навіть коротенькій байці прихована глибинна мудрість. Він завжди прагнув мати чисту совість і незалежний розум. Вірш "Всякому місту — звичай і права" — спроба автора зазирнути у власну душу, зіставити власні думки з думками і вчинками представників різних верств суспільства:
Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова:
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Два останні рядки завершують ще дві наступні строфи. Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють одне одного, наживаються, ошукуючи інших. У ліричного героя поезії є одна турбота, один клопіт — як прожити життя чесно, по совісті:
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Ліричний герой знає, що смерть нікого не пощадить: ні мужика, ні царя. їй байдуже, кого косити смертоносною косою. Та річ у тому, що постати перед нею спокійно може лише той, "в кого совість, як чистий кришталь..." Повтор закінчення перших трьох строф підкреслює ту думку, якою має перейматися кожна чесна і добропорядна людина. Недарма цей вірш використав як пісню І. Котляревський у п'єсі "Наталка Полтавка".
- Реферати про життя та творчість Григорія Сковороди
- Які художні твори присвячені Г. Сковороді? (та інші запитання)
Ще без одного почуття не може бути внутрішньої гармонії людини — почутій свободи:
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото.
Проти свободи воно — лиш болото.
Сковорода, як завжди, емоційний і безкомпромісний. Він мудро розмірковує над філософською категорією щастя в одному із філософських трактатів: "Бог зробив потрібне неважким, а важке непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя. Щастя ж у серці, серце в любові, любов — у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли. Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром. Щастя близько — воно в серці і в душі твоїй".
Про віру в Бога у філософських трактатах Г. Сковороди — окреме питання. Воно більш широке, ніж подає нам християнська релігія. Від стародавніх часів Бог для людини був розумом всесвітнім, вічністю, часом, долею. У християн Бог — це Дух, Господь, Цар, Отець, Розум, Істина. Цікаві роздуми мандрівного філософа щодо загального промислу: "Бог тримає цілий світ, як годинникар годинник. Одушевляє, годує, впорядковує, обороняє, а потім повертає знов у брудну матерію — в землю. Тому його називають ще математиком, геометром або гончарем".
Бог, за висловлюванням Сковороди, зробив так, що люди відрізняються "від звірів милосердям і справедливістю, а від худоби — стриманістю й розумом". Шанувати Божі заповіді означає мати Бога в серці. Автор трактату закликає: "Присвяти ж своє серце щирій любові і не дай посіятися в ньому зернам лихих намірів".
З цими словами важко не погодитися. Як неможливо не схилити голову перед щирістю і мудрістю великого українського філософа Г. Сковороди.