Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії всієї української нації (за романом У. Самчука "Марія") (2 варіант)

Роман Уласа Самчука "Марія" — один із найдовершеніших творів про трагічну долю України в роки Першої світової війни та революції, насильницьку колективізацію й голодомор. На прикладі життя однієї родини письменник показав страждання всього народу.

Перша світова війна була поштовхом до революції 1917 року. Потяглися з фронтів солдати. Якось біля церкви зібралося багато людей, і якийсь військовий поранений почав більшовицьку агітацію. Слова про мир, волю, землю впали на підготовлений ґрунт, адже селяни були виснажені війною, злиднями, непевністю у завтрашньому дні. Але свято першого революційного року перетворило мирне село на пожарище: матроси, солдати-обозники "розбивають двері монастирських льохів, викочують бочки сушених слив, носять з магазинів муку і все, що там с". Цей революційний шал не зупиняє ніщо. Горить монастирська клуня, напхана збіжжям, горить все, що нагадує спокій, добробут. Революція!..

У ті страшні революційні дні загинув старший син Марії і Корнія Демко, який був справжнім помічником батькові. Середній Максим — повна його протилежність. З дитинства був ледащо, гасав по чужих садках, робив усілякі капості, а коли підріс, покинув рідний дім, найнявся у місті лакеєм. І ось зараз повернувся в село вірним служником нової влади. Не простив він батькові віжок, якими не раз учив Корній сина розуму, вигнав старих з хати, подбав про те, щоб у них забрали недавно придбану молотарку, постарався, щоб молодшого брата Лавріна забрали "...туди, де вже погрузли мільйони. У прірву, яку людським м'ясом гатять".

Марія, як ластівка, кидалася між дітьми, намагалася оборонити, захистити, нагодувати, приголубити. Але весь її рід розпадається остаточно. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається донька Надія. Корній не може допустити, щоб майбутні діти Максима продовжили його хліборобський рід, і вбиває сипа. Справдився віщий сон Гната — першого чоловіка Марії, якого вона покинула заради Корнія. Давно колись розповів він їй, що бачив уві сні, як син одрубав Марії руку, а Корній тією ж сокирою розкроїв черепа сину.

Це сон-алегорія. Такі сини, як Максим, мали лакейські душі, сліпо виконували жорстокі накази більшовицької влади, рубали роботящі руки матері-Україні. Вони були, є і, на жаль, будуть ще родитися на нашій землі. Це трагедія не тільки сім'ї Марії і Корнія, це трагедія всієї української нації. Звідки вони беруться, оті безбатченки з рефлекторним бажанням влади за всяку ціну? Це їхніми руками більшовики грабували Україну, знищували в катівнях мільйони людей. Це вони в наш час намагаються загнати державу в глухий кут бідності. Це вони приймають закони, які спрямовані проти власного народу. Це вони ставлять Україну на коліна. Наша трагедія в тому, що ми не можемо вирішити цю проблему так, як вирішив її Корній, — раз і назавжди.