Твір-відгук. Сім'я Перепутьків — своєрідна художня модель української родини кінця XIX — початку XX століття (за романом Уласа Самчука "Марія")

Твір-відгук. Сім'я Перепутьків — своєрідна художня модель української родини кінця XІX — початку XX століття (за романом Уласа Самчука "Марія")

Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись, можемо сміливо називати імена тих талановитих українських письменників, про яких донедавна знати не хотіли, називаючи їх "чужинецькими белетристами". Серед таких і письменник Улас Олексійович Данильчук-Самчук родом із села Дермань на Волинщині (нині Рівненська обл.). Він був "старого селянського кореня, з твердими традиціями стихійного і свідомого незалежництва в дусі та незламним бажанням боротися проти кожного заперечення наших законних прав на землі наших предків". Усвідомлення цього родинного життєвого кредо не давало спокою талановитому митцеві, І, звичайно, всі його твори випромінювали волелюбність, право свого народу бути господарем на рідній землі, саме цим художнє слово письменника викликало у читачів симпатії й довіру, а у недругів — злість, зневагу до нього, бажання назавжди відмежувати його самого і його твори від українського народу. Час змінився на краще і сьогодні ім'я Уласа Самчука стоїть серед найзначніших вітчизняних прозаїків XX століття.

Письменницька доля його склалася так, що не в Україні, а за її межами відбувалося становлення Уласа Самчука як письменника. Саме в Німеччині були написані новели молодого прозаїка "Образа", "Собака у вікні", "Мадонна цвітучого саду", "Четвертий чоловік". Празький період у творчій біографії письменника вважається найбільш продуктивним. Із нікому не відомого літератора-початківця постає справжній класик української літератури. Працездатність неймовірна! Одночасно пише чотири романи "Волинь", "Марія", "Гори горять", "Кулак".

Все пережите письменником в Україні і за її межами, весь багатющий життєвий матеріал, який постійно збирав митець, все, що до глибини душі вражало письменника і не давало спокою, кликало до роботи. Було у Самчука єдине бажання творити, писати. Доля України не давала йому спокою, тривожила. Голодомор 33-го року вимагав від письменника вагомого слова — з'являється роман "Марія". Книгу було видано з присвятою "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роки 1932-1933". Але не тільки через те, що автор одним із перших розповідає про страхіття голодомору в Україні, а ще про "примусову колективізацію", "розкуркулення", моторошні картини життя сім'ї Перепутьків у романі — це високохудожнє втілення життєвих реалій цього періоду.

У центрі авторської уваги прозаїка — історія української родини на рубежі епох. Це виразно простежується в самій структурі твору: перша частина "Книга про народження Марії" — своєрідна його передісторія; друга — "Книга днів Марії" — власне історія; третя — "Книга про хліб" — трагічний фінал, загибель Маріїного роду. Саме життя героїні Марії, її родини (а Марія не уявляла себе без щасливої сім'ї) допомагають Самчукові розв'язувати у романі найрізноманітніші проблеми: батьків і дітей, любові та сімейного щастя, моралі, достатку і праці на землі, солдатчини, духовності та віри в Бога, голоду, геноциду та репресій, влади, національної свідомості та гідності, добра і зла.

Марія за покликом душі творить те головне, чого у неї не було (рано лишилась сиротою), заради чого здається й народилася на світ Божий — родину. Героїня не просто творить сім'ю, а можна, без перебільшення, сказати "українську мрію" самого автора. То цілий гімн людському щастю, що підносить Марію високо, бо має вона міцну родину, вільно працює на своїй землі, вона щаслива як мати, бо має розумних, завзятих, працьовитих дітей, родину її поважають односельці: "Які це були гарні, повні, округлі роки. Кожний схід сонця приносив працю, захід — відпочинок. Ростуть діти. Прибуває потроху землі..." Троє синів — Демко, Максим, Лаврін та донька Надія — "слухняна, весела, гарна. Встає разом з матір'ю, допомагає їй". Демко і Максим допомагали батькові Корнію по господарству, а Лаврін, "жвавий, з іскристими оченятами, стрибун", добре вчився у школі, тож батьки мріють, що вивчиться колись на "дохтора". Марія разом із Самчуком-автором досягла вершини ідеального сімейного щастя. І ось далі автор втілює свій задум, показую чи, як героїня йде схилом, аж до самої прірви. Не може бути сама Марія та її родина щасливою у такому житті, яке мала Україна на межі століть.

Війна, революція, НЕП, колективізація — етапи "великого шляху", що привів український рід до національної катастрофи. Революція для Марії страшна тим, що руйнує її родину — те, чому вона присвятила все своє життя. Революція відбирає в неї одурманеного ідеями класової боротьби сина Максима. НЕП — "сатанинський винахід" більшовизму, яким він паралізував волю українського селянства до активної боротьби за свої права, вбачав у працьовитих українських селянах запеклих ворогів, яких згодом необхідно було знищити. Колективізація — кульмінаційний момент війни Москви з українським народом. Гине весь рід Марії: на Соловках — наймолодший син Лаврін, зять Архип, у селі від голоду донька Надія, внучка Христуся, останньою — сама героїня...

Тож тепер і стає зрозумілим чому так довго стояли на перешкоді появи цього роману в Україні. Адже треба було давати відповідь, чому так сталося на Україні, чому чесні трударі, що власною працею досягали родинного щастя, достатку, добробуту ставали ворогами народу, чому, такі ж, як Корній, колись заможні селяни змушені були блукати полями у пошуках гнилої картоплини чи дохлого зайця, бо дома в цей час помирає з голоду сім'я, чому найрозумніші, найталановитіші гинуть у концтаборах? Якими найгуманнішими ідеями можна все це виправда ти? Питання, як бачимо, риторичні.

Непросто відбувається повернення літературного доробку У. Самчука на батьківщину. Але ми щиро сприймаємо його твори, сповнені людяності, правди, високої художньої довершеності.