Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом "Марія") (1 варіант)

Нам відомо з підручників біології, що, згідно з теорією Ч. Дарвіна, людина походить від мавпи. Ця людиноподібна істота вирішила трохи попрацювати, і з нею сталося диво. Здається, подібне диво сталося і з Корнієм Перепутькою з роману Уласа Самчука "Марія". Цей чолов'яга перетворився з ледаща та байдикуватого непотребу на хазяйновиту і працьовиту людину. Плодовита земля та щедрість людських душ допомогли статися цьому дивові.

Простий кучер Корній Перепутька колись був матросом. Він вважав, що його життя змінилося на краще, а його вчинки повинні усім подобатися. Корній намагався усім показати, яким він став серед моряків. "Дужий, кров з молоком, "что да как", носа в хустинку сякає. Всі сусіди збігалися подивитися, а він стоїть — дубило серед потрощених тифом кістяків — і тари-бари розводить". Корній ніби позбувся людяності, щирості, набрався незрозумілої селянам поверховості. Не людина повернулася, не чоловік, здатний нести на своїх плечах тягар родинного життя, піклуватися про землю, а якийсь стрибунець, якого не приваблює селянське життя, не вабить до себе своєю родючістю земля. Корній погано ставиться до Марії, усюди намагається її принизити. Дізнавшись про вагітність жінки, розлютився, мов злий лев. Марії навіть довелося йти до якоїсь баби, щоб позбутися дитини.

Корній жив бідно. Марія, розлучившись зі своїм чоловіком, зійшлася з колишнім матросом. Корній мав гармонію, матроські штани і кілька сорочок з викладеними комірами. Дуже часто їх надягав, немовби повертаючись до матроських буднів. Але йшов час, і Корній зрозумів: треба працювати. Інакше нелегко буде тобі вижити у селі. "Корній все більше і більше втягувався у працю". Його ледача сестра не витримала нових порядків і пішла у найми. На весну обсіяли поле, взялися мурувати клуню. Нарешті Корній вирішив відгуляти весілля, бо Марія чекала дитину. Праця усе більше притягує до себе колишнього матроса: "Матроство забувається, і він стає людиною". Вже і до Марії ставиться інакше, турбується про неї.

Йде час, а Корнію хочеться відчути себе великим господарем. Праця на полі, на своєму господарстві зробила велике диво: наче переродилася людина. Про таких кажуть: відчув смак праці. Та не тільки це. Корній зрозумів: чим більше ти працюватимеш, тим більшими будуть у тебе достатки. Тому і тягнеться з усіх сил. Ось вже є дві коняки, віз; збудував він і кам'яний льох. Коли уся родина збирається за столом, усім дуже затишно, бо є і на столі, і у коморі. А за столом згадується важка, але така приємна праця, яка приносить бажані результати та дарує достаток. Тому не дивно, що дуже скоро почав Корній будувати нову хату. Збільшувалася родина, побільшало роботи, зросли достатки. І люди шанують, і п'ють за господарів у новій хаті: "Корній тут пан, Марія — пані".

Був час, коли забрали Корнія на японську війну. Коли ж повернувся, відразу припав до господарства, прикупив десятину землі. І працював, працював, працював. Рік, два, п'ять. Збільшується кусень землі, ростуть діти, яких вже четверо. Корнія тепер вже не пізнати. Усі навіть і забули, що він колись поводився, мов нерозумне хлоп'я. Та й сам "він вже давно забув ті часи, коли-то на гармонії грав та тягнув у Мартина поденщину". Змінюється життя, змінюються люди.

Промайнуло ще кілька років, пролетіла над селами та селянами вогнем революція. А Корнія знову тягнуло на поля, незважаючи на прикрі зміни. Йому байдуже до безкінечних мітингів, яких було так багато за часів революції. Потрібно працювати, адже "поле не чекає". Але цього чомусь не розуміють більшовики. їм би тільки загарбати побільше, нічого не роблячи. Забирають то корів, то коней. І ніхто не задумується над тим, що люди кров'ю і потом заробляли собі це добро. Корній казав: "Була війна — не зломила, то прийшли банди голодранців, які доконають".

Прийшов той "час, коли Корній відчув себе непотрібним, бо навіть власний син Максим, який повернувся до села більшовиком, називав його "гідрою контрреволюції" та "кулачнею", і все за те, що багато років працював і придбав усе власними руками. Чоловік не хотів нічого віддавати: "...краще візьму паклю клоччя і запалю все, що витворили руки мої...".

А Москва вимагає все більше і більше хліба від України. Забрали усе, що мали селяни, які тепер помирають від голоду. Гине і родина Корнія. Найгірше, що його вважають кулаком за те, що усе життя працював, не розгинаючи спини, за те, що придбав добро. Не схотів Корній стати колгоспником, не схотів топтати землю разом зі своїм сином Максимом-більшовиком. Коли старий дізнався, що від голоду його дочка Надія втратила розум і з'їла свою дитину, засік сокирою сина до смерті. Наостанку сказав лише Марії: "Жили ми, так довго разом жили, ділили горе і..." І більше не повернувся.

Пафос цього правдивого роману полягає в тому, що праця здатна перетворити ледаря на невтомного трудівника, який полюбив землю, який зрозумів, що для людини головне — це відчувати єдність зі своєю родиною, любити близьких і піклуватися про них.