Темою поетичної творчості В. Самійленка ще в гімназії стала українська мова. В умовах царської Росії це був серйозний і навіть небезпечний крок. Однак юнак рішуче ступив на тернистий шлях, бо не міг зрадити мови свого народу.
Відзначаючи її значення для суспільства, український інтелігент не міг не сказати про величезну історичну заслугу Т. Шевченка в розвитку української літературної мови. Цю думку поет висловлює у вірші "Українська мова" (Пам'яті Т. Г. Шевченка).
У творі виникає образ коштовного діаманта, що лежав у пилу серед шляху, не визнаний людьми. Лише один-єдиний чоловік зрозумів його цінність, лише завдяки його праці "камінець засіяв, і промінням ясним всіх людей здивував".
З таким коштовним діамантом порівнює письменник нашу мову, яку "з пилу взяла" майстерна рука Т. Шевченка
І в народний вінець, як в оправу, ввела
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
Зауважуючи, що "наша мова сія щогодини ясніш", В. Самійленко закликає нас берегти і поважати це "коштовне добро", пишатися ним.
Розвиваючи ідеї Великого Кобзаря, прогресивний письменник наголошує на необхідності плекати рідну мову, оберігати її від ворогів, щоб, поглянувши на своє творіння, ми самі замилувались його вишуканістю і красою.