Протест проти рабської моралі українців у поезіях Степана Руданського

Літературна діяльність Степана Руданського охоплює двадцятиріччя — від початку 50-х до 70-х років XIX ст.. її можна умовно поділити на три періоди: кам'янець-подільський, петербурзький і ялтинський. Творчий розквіт поета припадає на другий, петербурзький, період. Саме тоді провідними у нього стають громадянські мотиви. Саме тоді були написані твори високого громадянського звучання, в яких поет підносить ідею стійкості, мужності ("Нехай гнеться лоза"), висловлює надію на те, що прийдуть "дивні роки", коли

Зерно поспіє

І заколосяться поля,

І верне нам за піт кривавий

Із лишкою свята земля.

*Гей, бики!"

Про тяжку долю підневільної людини розповідає поет устами матері-кріпачки в одному з найкращих своїх творів "Над колискою". Звертання матері до сина схожі на народні голосіння та колискові пісні. Мати над колискою виливає свою тугу, передбачаючи тяжку долю свого сина.

Будеш цілий вік, як той чорний віл,

У ярмі і в неволі.

В уяві матері постає картина майбутніх поневірянь її сина спершу на панщині, потім у солдатах. Устами матері поет передає думи поневоленого народу, в якого відбирають його духовний скарб — рідну мову:

І приказ дадуть — мову рідную

На чужую зламати...

У вірші поет висловлює протест проти соціального і національного гноблення, виступає на захист прав поневоленого українського народу, його мови, звичаїв, духовних скарбів.

Поет страждав від рабського підневільного становища рідного народу. В багатьох його поезіях звучить протест проти визискувачів. В уста Богдана Хмельницького ("Пісня про Хмельницького") поет вкладає звертання до народу:

Не гнути нам шиї, козацькії шиї під

тяжким залізним ярмом!

Прославляючи громадянську мужність борців за народне щастя ("До дуба"), поет в алегоричному образі лози засуджує тих, хто покірно мириться зі своєю долею:

І без сдави, в баші,

Як трава, зігниє.

Протест проти рабської моралі, заклик до відстоювання людської гідності звучить у поезії "Наука". Мати, виряджаючи сина у світ, радить йому бути покірним, схилятися, як билиночка, стелитися, як рядниночка, перед панством. "Спина з похилу не іскорчиться". Зате сподобається панам його покірність і приймуть вони його до себе як рівного. Закутається син в сріблі-золоті і розпрощається з батьківським полем.

Батько заперечує пораду матері про покірність, звертаючись до сина, радить йому придивлятися до життя, поважати працю, не хилитися перед трутнями, а мужньо захищати гідність людини:

Тоді з світом ти

Порівняєшся,

В добрі-розумі

Закутаєшся.

Порада батька з вірша "Наука" — це звертання самого поета до свого народу із закликом не схилятися перед поневолювачами, зберігати власну гідність.