У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього "чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя". Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
("Рідна мова")
Вірш "Рідна мова" (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з'їзді письменників України з уст самого автора.
Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім'ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: "Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова..." В метафоричних висловах Рильського — "життя духовного основа", "рідна мова", "язик вогненний", "народу вище слово" розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.
У вірші гнівно тавруються "цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу", які "хотіли вирвати язик" в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову "в ярмо хотіли запрягти", осліпити й "повести на чорні торжища, незрячу", "хотіли ноги поламати", "в'язали, кидали за грати",
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Образ-уособлення "рідна мати" показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний...
Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона "свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла". Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет "величногідний", а її безсмертя ствердив порівнянням "як житнє зерно берегла". Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.
М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.
Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!