Тема кохання і вірності одна з провідних, ніколи не старіючих тем у нашій літературі. Українські письменники завжди черпали в ній натхнення і творчу наснагу. Hе були винятком Максим Рильський і Володимир Сосюра.
Кохання — найбільше почуття, що є в серці людини. Саме воно збудило поетів до написання прекрасних ліричних віршів.
Перегортаю сторінки поезій Рильського:
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду, —
відчуваю дихання яблуневих садів, наповнене достиглістю й настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не розкаяння, а почуття вдячності, вдоволеності повнотою життя.
Ліричний герой прощається з коханою і відчувається достигла мудрість, розваженість, поміркованість і спокій у його душі. Почуття його щире, вдячне переповнює вщерть закоханого:
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Саме таким хочеться відчути своє кохання. Як прекрасно, коли відчуваєш радість на серці і все навкруги співає для тебе і сонце, і небо, і віти дерев, і квіти...
Поезія "Яблука доспіли" Максима Рильського спонукає мене відчути безкінечність, безмежність краси тривалості життя людського, любові:
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить...
- Реферати про життя та творчість Максима Рильського
- Які риси вдані переважали в характері М. Рильського? (та інші запитання)
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись, той хто вмів любить.
Вражаюча душевна відкритість, шал молодого почуття, природаяк уособлення людських переживань, мелодійність, краса, яскраві образи знаходять своїх прихильників у ліричних поезіях Володимира Сосюри.
Сосюра. І в уяві відразу постає білопінне цвітіння садів, "солодкий дух акацій", "васильки у полі", "ночі жагучі", — і пригадуються рядки поезії:
Вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...
Почуттєвість, романтизм, загадковість — поетичний зміст кохання у Володимира Миколайовича. А хіба не так ? Читаю:
В тебе і губи, і брови такі,
Як у моєї Вкраїни.
Поет не може не порівняти свою кохану зі своєю Батьківщиною, яку любить без міри.
Сповнює романтизмом поезія "Так ніхто не кохав". Поет стверджує, що його почуття єдине:
Так ніхто не кохав, через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
А перше кохання? Це незабутнє юнацьке почуття, яке хвилює ліричного героя і в зрілі роки:
Той садок і закохані зорі,
і огні з-під опущених вій...
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй.
Пройшло з тих пір багато часу. Дороги закоханих розійшлися. Але кохання залишилось.
Марія стала для поета єдиною любов'ю, єдиним натхненням. Посмерті поета був надрукований вірш "Любіть українок", присвячений їй, Марії, його дружині:
...на ній твоє личко, далеке, ясне,
що у серці народжує спів.
В небо дивишся ти, та не бачиш мене
у шаленому льоті світів...
Це любов, яка живе і після смерті.
Як красиво і загадково — кохання. То побільше такої загадковості хай живе серед нас. Хай любов живе в нашому повсякденні і щоб не було поруч ні заздрощів, нещирості.