Проголошення безсмертя народу і його культури в поемі Максима Рильського "Слово про рідну матір"

Проголошення безсмертя народу і його культури в поемі Максима Рильського "Слово про рідну матір"

Максим Рильський — один з найвизначніших поетів України ХХ століття, що зі своїм оригінальним баченням і відтворенням світу увійшов в історію української літератури як поет-класик, творець цінностей, що не втрачають свого значення з часом, зі зміною епох та ідеологій.

Важко, мабуть, однозначно визначити, які з його творів більш досконалі, значимі, становлять шедевр творчої спадщини поета. На мою думку, така оцінка залежить від уподобань та літературного смаку самого читача: одним більше до вподоби його інтимна лірика, іншим — неперевершені пейзажні картини, третіх хвилює громадянсько-патріотична поезія.

Та я переконаний, що жодного читача на залишать байдужим твори Рильського, написані у період Вітчизняної війни, в яких поезія поета-патріота піднялася до найвищого звучання почуттів, любові і гніву, кликала сильніше стискати зброю помсти, вселяла віру у неминучу перемогу. Найвизначнішим твором цих років є поема-ораторія "Слово про рідну матір" (1941). У ній Рильський постає перед нами схвильованим, люблячим сином, в якому біль і горе його матері — України сколихнули ті святі національні почуття, які в попередні роки поети мусили ховати в глибинах своїх душ, аби не носити тавра націоналіста:

Благослови той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами — сльозами.

Уже з перших рядків разом з автором переймаєшся гордістю за нашу рідну землю з її чарівними краєвидами, могутнім Дніпром, ніжною українською піснею і високою культурою. Стає зрозумілою теза, за якою культура — це те нетлінне надбання нації, що є її найціннішим скарбом. І тому не дивно, що серед гарматного гуркоту звучить щире і високе уславлення видатних імен представників рідної культури: Шевченка, Сковороди, Котляревського, Франка, Лисенка, Заньковецької:

...Гаряча думка Кобзаря,

Що і в огні не спопеліє,

І молоток Каменяра,

І струни Лисенка живії,

І слави золота зоря

Круг Заньковецької Марії!

Символом народного щастя і добробуту України, її високого культурного рівня у творі виступають образи "рясного винограду" і "світла мудрої лампади".

Ці рядки уславлення рідної матері-України, її величної історії глибоко хвилюють мене, тривожать серце причетністю до славної української нації. Тому так чуттєво відгукуються болем у душі наступні рядки поеми, де йдеться про мій народ, що знемагає "в болях ран" і відчайдушно бореться, але не падає на коліна перед могутніми завойовниками:

Ні! Сили на землі нема

І сили на землі не буде,

Щоб потягти нас до ярма,

Щоб потоптати наші груди...

Рідній Україні йдуть на допомогу народи-брати, і поет висловлює їм глибоку вдячність і любов, утверджуючи непоборність народів, які крокують до "спільної мети". Час засвідчив, що саме єдність братніх народів допомогла здолати фашистську навалу, як колись, об'єднавшись, князівства Київської Русі скинули ординське ярмо. Тому нам зрозуміла і близька віра поета у непереборну силу рідного народу і нездоланність Вітчизни:

О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у незгоді!

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!