Патріотичний зміст збірки М. Рильського "Слово про рідну матір" (2 варіант)

Минули десятиліття. А ми до цього часу чуємо ясний і мужній голос поета-громадянина, який незмінно впевнено звучав "у дні торжеств і лих народних".

Тема рідної землі, краю, його історії не раз втілювалася М. Рильським у яскраві образи. Це були вірші про чарівну красу околиць ("На білу гречку впали роси", "Дрімає дім старий"), про принади улюбленого Києва ("На березі"). Урочистий хорал, в якому Вітчизна поставала як "чисті хвилі ланів, променисті міста, голубінь легкокрила", присвячує поет Україні у віршах збірки "Слово про рідну матір". Так у вірші "Україні" поет вдається до ніжно-ласкавого фольклорного образу-асоціації "зорі ясні, погожії, тихії води", тим самим висловлюючи свою любов до України. Із рядків цієї невеличкої поезії перед нами постає образ держави, яка ворожі орди "грудьми вогняними зустріла", саме такою вона ввижалася нашим бранцям у середньовічній турецькій неволі. Україна-мати постала з хоралу М. Рильського як рідний край великого слов'янського народу, як земля зі своєю героїчною історією.

А в найтрагічніші дні пізньої осені 1941 p., коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, на антифашистському мітингу українського народу М. Рильський прочитав щойно написану урочисту поему "Слово про рідну матір". Це був твір, який перед усім світом продемонстрував голос уярмленої, але не скореної великої слов'янської землі. Рідна земля вічна. У пам'яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. "Степів широчина бездонна", котра "зеленим океаном" пливе "круг білого Херсона", котра "свій дівочий стан до Дніпрового тулить лона" — це один із чарівних образів, якими передається краса України.

При читанні першої частини "Слова про рідну матір" перед нами постає минуле України, її історія. Історія — це жива пам'ять багатьох поколінь, це пам'ять віри, пам'ять роду, пам'ять прапора і серця. Перед нашим зором пропливають образи, побудовані на переспіві "Слова о полку Ігоревім": "...шумлять-дзвенять світи від рику раненого Лева, Лисиці брешуть на щит і кличе див поверху древа!", "у гуслях дух Боянів", "димний запах полину". Поетичні образи полину й диму — символи рідного краю — будять найзаповітніше в людській душі, дозволяють відчути до глибокого щему саму історію, нерозривно пов'язану із сучасністю.

Читаючи поему, ми ніби перегортаємо сторінки історії. Ми відчуваємо той благословенний, непоборний, волелюбний дух народу, який на повний голос прозвучав у безсмертному слові Кобзаря. Ми бачимо сліди, "не змиті вічності дощами Мандрівника Сковороди", розуміємо, чим був для України "молоток Каменяра, і струни Лисенка живії", "Енеїди владний сміх", і золоту зорю Марії Заньковецької.

Образ Пам'яті як міцної ланки між історією і сучасністю, який створив у "Слові про рідну матір" М. Рильський, відіграв величезне значення в суспільному житті. Він став яскравим виявом нового осмислення місця і ролі людини та народу в історії. Адже давніх "мечів ясних огонь, отчизни охорона" світить через століття і кличе на священну битву з ворогом.

У поемі створено образ-символ непоборного народу, який прагне жити з усіма в дружбі й мирі, але в тяжку годину готовий стати на смертний бій і оборонити від нападників рідну землю, її минуле і майбутнє. Поет підкреслює, що в битві з фашизмом, захищаючи всю цивілізацію і духовність від коричневої чуми, український народ черпає сили зі своєї історії, пам'яті, що передається із покоління в покоління.

Полум'яні роки Великої Вітчизняної вже стали історією. Твір М. Рильського сприймається як високе громадянське утвердження перемоги добра над злом, правди над неправдою, світла над пітьмою. Сила й могутність України — в живій пам'яті про звитягу в захисті рідних осель, "про даль солону" морських походів козацтва.

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злато-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?