Щирість вираження патріотичних почуттів ліричного героя
у вірші В. Підпалого "Тиха елегія"
Коли читаєш вірш Володимира Підпалого "Тиха елегія", здається, що вустами ліричного героя промовляє твоя стривожена душа. Ми часто чуємо це горде слово — "патріотизм". Воно лине з високих трибун, начертане на гаслах демонстрантів, ним сповнені численні газетні статті. Але ось раптом натрапиш на просте зізнання:
Коли мене питають: "Україну
чи можеш ти забуть на чужині?" —
кричу: "Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені..." —
і стає зрозумілою справжня, щиросердечна суть патріотизму. Вона — не в гучних словах, не в політичних закликах. Вона — в глибинах душі, вона — в кожній краплинці твоєї крові, у кожному подиху. Про неї не можна красномовно сповіщати весь світ (чи не тому вірш і має назву "Тиха елегія"?), вона не потребує наголосу і знаків оклику. Справжній патріотизм вищий за слова, в які його одягають, — як щирі почуття не вмішуються ні в які рамки.
А тому ліричний герой В. Підпалого скоріше промовчить, аніж почне прилюдно присягатися в любові Батьківщині. І тисячі, мільйони моїх співвітчизників, переконаний, зрозуміють поета. Бо Україна для них — це й блакитні стрічки "рік, річок, і річечок, і потічок", і "ясні зорі, тихі води", і "степи, озера, яблуні в саду", і рідна мова, що з колискової синові лине в тихому співі...
Така людина ніколи не зрадить свою землю:
...від них не відокремлю
себе і тоді, як в землю перейду...
Може, саме тому справжній патріот не стане багатоголосно розповідати про свої гарячі почуття, бо раптом "випадкове слово" плямою впаде на їх кришталеву чистоту.
...Мені б дуже хотілося, аби цього вірша прочитали (а ще краще — вивчили) деякі можновладні "патріоти", для яких слово "патріотизм" стало перепусткою до державних посад.