Вже одна з перших збірок "З журбою радість обнялась..." принесла визнання О. Олесю завдяки життєрадісним акордам особистої й громадянської лірики. Хоча й з боку деяких критиків звучали закиди, що в його ранніх творах "бракує широкого різностороннього світогляду і філософічної глибини", на мій погляд, ці докори не зовсім виправдані. Є глибина щирого людського серця, є глибина почуттів, які нікого з читачів не залишають байдужими.
Здоровий дух сильної людини прагне життя попри всі негаразди, попри страждання і горе — живий оптимізм безсмертних рядків О. Олеся збадьорює, відроджує до активного життя у найскладніші моменти.
Роздуми про вічність українського поета нагадують своїм оптимізмом творчість східного поета і філософа Омара Хайяма. Єднає їх гостре відчуття невідворотності плину часу. Те, що було колись, поступово забувається, те, що буде у майбутньому, невідомо.
Для життя людині відведена лише одна мить, проте для смерті — ціла вічність. Отже:
Лови летючу мить життя,
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В роскошах кохайся.
Не слід прочитувати ці рядки буквально, бо для українського оптиміста Олеся найголовнішою розкішшю була розкіш рідної природи. Ніч обіймає усю землю своїми палкими руками, а земля тремтить в цих солодких обіймах.
Поет оживлює природу і веде з нею розмову. Тільки вічна природа, здається, може розуміти той страх, який охоплює душу перед прірвою невідомої вічності. Соловейко співає і б'є своїми піснями у груди, примушує отямитись, забути про буденні проблеми. Ти зараз кохаєш, насолоджуйся цією миттю, бо вона ніколи не вернеться, залишаться лише спогади: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — знов молодість не буде".
- "Чари ночі" (повний текст)
- "Чари ночі" (аналіз)
- Що допомагає збагнути ліричному герою істину про те, що жити треба зараз, що життя людське минуще? (та інші запитання)
Весна іде вам назустріч, розкриває свої обійми. Весна відроджує життя, так само як і кохання народжує життя. Тож не губись, лови летючу мить щастя.
Цей рефрен починає і завершує поезію, що складає дивне враження: все, що містилося між цими рядками, було неповторною миттю. Це думка-спалах, яка виникла і тут же згасла. Летюча мить щастя, насолоди...
Такими ж оптимістичними мотивами сповнена й інша поезія збірки "З журбою радість обнялась".
Поєднуючи антонімічні слова, Олесь досягає оригінального ефекту. Його ліричний герой перебуває у якомусь дивному стані, коли життєві труднощі вкрай виснажили його фізичні та духовні сили, проте сила волі не дає скотитися у прірву відчаю. Ефект полягає в тому, що поет передає лише один миттєвий порух душі — невпевненість:
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...
Стрижень всієї збірки утворює рятівна думка — навіть у найтрагічніший момент не можна здаватися... Виходу немає? Ні, він є. Важко, неймовірно, але треба йти далі, бо життя — це мить. А вигляне сонце, засяє над світом — і ти усміхнешся крізь смуток
Такою ж була і позиція Олеся — громадянина. У віршах раз у раз виринає віра в те, що негода пройде, "і вільний льот народні крила направлять весело до нас".
Треба боротися до кінця для того, щоб побачити свою перемогу:
/ ти, моя квітко, тим квітам подібна...
Глянь — прапори мають в народних руках,
І дзвони сміються, і волю вітають,
А ти, мов черниця, на цвинтар ідеш.
Ці вірші з'являються у революційні роки, тому й звучать у них тривога, невпевненість, бажання щастя — невід'ємні частини світовідчуття поета. Олександр Олесь висловлює велику надію на перетворення світу, та не тільки треба чекати, а своїми діями наближати світлий день весняного оновлення.
Зокрема це яскраво продемонстровано у поезії "Айстри". Алегоричний образ айстр — то зневірені у своїх силах люди, що живуть у примарному світі; вони — великі мрійники, але пасивні й нерішучі.
Контраст у зображенні прекрасних картин весняного ранку й осіннього дощу ще раз підкреслює невідповідність між сподіваннями прогресивних інтелігентів на оновлення світу і жорстокою розправою влади з народним волевиявленням:
/ вгледіли айстри, що вколо — тюрма...
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли... — і тут, як на сміх.
Засяяло сонце над трупами їх!..
Поет належав до тих талановитих митців, патріотів України, які воліли краще піти в еміграцію, ніж відчувати на собі залізну руку жорстокого режиму, який нищив культуру її народу. Це й врятувало О. Олеся від насильницької смерті, дало змогу бути самим собою, не пристосовуючись до облудливої дійсності. О. Олесь — це поет високої художньої проби, лицар духу, у серці якого горів палкий вогонь любові до своєї рідної землі та народу.